Мікробіологія.  Лекція.

Тема :   Збудники   бактеріальних    повітряно-крапельних  інфекцій.

Люта В.А. стор.278-301.

 

Епідемічний процес  виникає і підтримується за наявності і  взаємодії трьох ланок: джерела збудника інфекції; шляхів і факторів передачі збудника від зараженого організму до здорового ;  сприйнятливості населення до данної інфекції.

Резервуар збудників інфекції—це люди,тварини,рослини,грунт,вода ,в яких збудник живе,розмножується,зберігається як вид, і які забезпечують можливість його передачі сприйнятливим макроорганізмам.

 

Джерело збудників інфекції—це конкретний заражений організм людини.тварини. або об’єкт довкілля,який є природним середовищем для розмноження і накопичення  патогенних мікробів і від якого вони можуть потрапити у сприйнятливий макроорганізм і заразити його.

 

Збудники інфекційних хвороб переміщуються від джерела  до сприйнятливого організму певним способом—механізм передачі інфекції.

Повітряно—крапельний—збудник локалізується на слизових оболонках дихальних шляхів,виводиться з організму у складі аерозолю,що утворюється під час розмови,і поширюється на відстань 1-1,5 м ; він також поширюється під час чхання і кашлю на відстань 2-3м.У макроорганізм збудник  проникає разом із повітрям(кір,коклюш, менінгококова інфекція) Краплинним шляхом поширюються інфекції.збудники яких не стійкі до висихання і низької температури.

 

Для виникнення  інфекційної хвороби має значення місце проникнення збудника_вхідні ворота.Це ті тканини і органи,через які патогенні мікроорганізми потрапляють у макроорганізм.

Внутрішньолікарняні інфекції виникають у хворих під час перебування,лікування.обстеження ч звернення за медичною допомогою в лікувально-профілактичні заклади або у медичного персоналу через їх професійну діяльність.Повітряно-краплинний  один із шляхів передачі.

 

Коринебактерії  дифтерії-збудник дифтерії-палички,що спричиняють утворенню плівки.Є патогенні і непатогенні види,спору не утворюють,утворюють мікрокапсулу Є нерухливі,мають фімбрії,грампозитивні.Для морфології збудників дифтерії характерна велика різноманітність розміру клітин.Для виявлення зернистості препарат фарбують за Нейссером або метиленовим синім. Вони вибагливі до поживних середовищ,що містять кров або сироватку крові.Коринебактерії—аероби або факультативні анаероби. Температура росту 35-37 град. Антигенна структура-декілька десятків антигенів,розрізняють 11серотипів.

Резистентність-стійкі в навколишньому середовищі. Під впливом високої темп. І дез. Засобів вони швидко гинуть.

Фактори патогенності :Фактори адгезії і колонізації(фіббрії) ,фактори інвазії (гіалуронідаза,нейраміназа.протеази), екзотоксин(пригнічує синтез білка),біологічно активні речовини(пригнічують фагоцитоз, сприяють всмоктуванню і поширенню екзотоксину по організму)

Джерелом хвороби—є хворий,реконвалесцент, носій.Основним механізмом передачі є повітряно-краплинний,можливий контактно-побутовий.Факторами передачі є предмети побуту,харчові продукти.Хворий заразний протягом усього періоду хвороби,реконвалісценції.Середній термін бактеріоносійства у реконвалесцентів від 2 до 7тиж.—3міс.Основну роль в епідеміології дифтерії  відіграють носії.

Мікробіологічна діагностика :відбирають матеріал з уражених ділянок(носа,ротоглотки),незвичайних локалізацій(вуха чи ока,рани,шкіри,піхви).Проводять:мікроскопічний,бактеріологічний і серологічний методи.

Профілактика :дифтерійний анатоксин,який входить до різних комбінованих вакцин.

 

 

Бордетелі.Три види  цього роду : коклюшний,паракоклюшний. Бронхосептичний—спричинюють кліничний синдром коклюшу.

Форма овоїдної палички,спору не утворюють,утворюють  капсулу,нерухливі,грамнегативні.

Культування. Бордетелі облігатні аероби,вибаглива до середовищ(на МПА і МПБ не росте).використовують середовища Борге-Жангу(картопляно-гліцериновий агар з кров’ю) і козеіново-вугільний агар(КВА)

Бордетелі мають низьку ферментативну активність.Вони не ферментують вуглеводи,не розріджують желатин.

Антигенна структура.Виділяють родові, видові,типоспецифічні антигени. Окремі компоненти позначають цифрами від 1до16(фактори).

Резистентність—не стійкі в навколишньому середовищі,вони чутливі до УФ променів,дез.засобів.За темп.56-60 град. гинуть через 10-15хв.У висушеному мокротинні вони гинуть через декілька год.,чутливі до низької темп., малочутливі до антибіотиків.

Фактори патогенності :фактори адгезії(поверхневі антигени-тропізм до епітелію дихальних шляхів) ; термолабільний екзотоксин(уражає нервову і судинну системи) ; ендотоксин(сенсибілізуючу і загальнотоксичну дію);термолабільний дермонекротичний токсин(спричинює некроз тканин, стимулює формування гіперчутливості до гістаміну.серотоніну);трахеальний цитотоксин(руйнує миготливий епітелій) капсула (пригнічує фагоцитоз) ;ферменти агресії(гіалуронідаза,плазмокоагулаза,лецитиназа).

Джерелом є хворі і носії.Механізм зараження—повітряно-краплинний.

Імунітет- порівняно стійкий

Мікробіологічна діагностика : бактеріологічний-метод ранньої діагностики(слиз із задньої стінки глотки) ; серологічний-метод пізньої діагностики(антитіла з’являються не раніше від 3-го тижня хвороби) ;молекулярно-генетичний—виявляють антиген в  кліничному матеріалі.

Профілактика—виявлення і ізоляція хворих.Для специфічної профілактики використовуютьАКДП,яка містить коклюшний компонент.

 

 

Мікобактерії туберкульозу ділять  на  патогенні і атипові (умовно-патогенні і сапрофіти)Атипові спричинюють  мікобактеріози. Сапрофіти можуть бути представниками  нормальної мікрофлори. Атипові  мікобактерії у людей спричинюють  захворювання переважно на фоні імунодіфециту. До патогенних належить збудник туберкульозу.

 

Мікобактерії туберкульозу-це поліморфні прямі або злегка  вигнуті палички,нерухливі,спору не утворюють,мають мікрокапсулу,грампозитивні. Мікобактерії вибагливі до поживних середовищ.Для їх росту використовують кров’яні, яєчні середовища з додаванням  гліцерину, амінокислот та ін. факторів росту.Вони аероби(опт. темп. Для росту-37-38 град.),капнофільні(краще ростуть  в атмосфері ,що містить Со2  5-10%.Розмножується шляхом простого поділу і брунькуванням.

Ферментативна активність.Виявлено протеолітичні,сахаролітичні  ферменти,уреази,ліпази,каталазу.Під час диференціації мікобактерій туберкульозу від атипових і сапрофітних мікобактерій  найчастіше враховують здатність продуктувати  каталазу.

Антигенна структура.Сероваріантів не виявлено.

Резистентність—найбільш стійкі у навколишньому середовищі із аспорогенних форм бактерій.,що пояснюється великим вмістом ліпідів.

Фактори патогенності :Ліпіди(вони пригнічують міграцію лейкоцитів,стимулюють гострий запальний процес,зумовлюють незавершений фагоцитоз) ;Корд-фактор склеює мікобактерії,утворюючи «коси » та джгути; Туберкулін-токсин.

Епідеміологія—туберкульоз  може бути екзогенною і ендогенною інфекцією.Основне джерело інфекції-хворі люди,а також тварини.існує декілька шляхів передачі.Основним є повітряний шляхпісля вдихання збудник праникає в бронхіоли й альвеоли.Вхідними воротами можуть бути  мигдалики і лімфатичні вузли ротоглотки.Аліментарне зараження можливе у разі вживання молока і молокопродуктів від хворих корів.Контактне зараження може відбутися під час прямого і непрямого контакту.Рідко трапляєтьсятрансплацентарне зараження плода.  Як ендогенна інфекція туберкульоз розвивається на фоні зниження імунітету.Групою підвищеного ризику є ВІЛ інфіковані і хворі на СНІД.

Мікобактерії туберкульозу поширюються в організмі гематогенним і лімфогенним шляхами і спричинює сенсибілізацію організму.

При туберкульозі формується інфекційеий імунітет.

Мікробіологічна діагностика. На аналіз відбирають мокротиння,кров,сечу,гній,пунктат,спиномозкову рідину,випорожнення,секційний матеріал. 

 Дослідження проводять мікроскопічним(можна виявити збудника в1см куб.-50тис. клітин) ;бактеріологічним (20-100 клітин в 1см куб.) ;  люмінісцентна мікроскопія ; біологічним методом(зараження морських свинок) ;серологічний метод ; алергійний метод(проба Манту-туберкулінова проба)враховують утворення папули і її віраж.

Профілактика.Вакцинопрофілактика проводиться відповідно календаря щеплення атенуйованою вакциною БЦЖ.

 Мікробіологія.   Лекція.

Тема  :   Родина  кишкових  інфекцій.    В.А.Люта   стор.218-250

 

Родина кишкових бактерій—Enterobacteriaceae  об’єднує численну группу бактерій,які населяють кишечник людей і тварин.

Ентеробактерії-це прямі палички грамнегативні.нерухливі,спору не утворюють,деякі утворюють капсулу,аероби і факультативні анаероби,ростуть на простих поживних середовищах.Серед них є патогенні і умовно-патогенні. Патогенність більшості ентеробактерій зумовлена ендотоксином.

 

Ешерихії(Escherichia  coli)-кишкова паличка  ,більшість має капсулу або мікрокапсулу,рухливі (бувають нерухливі ),спору не утворюють,грамнегативні, факультативні анаероби,неіибагливі до поживних середовищ,легко ростуть на МПА (м’ясопептонний агар) і МПБ( м’ясопептонний бульйон).  Ферментативно активні—сахаролітичні властивості, протеолітичні властивості виражені слабо,не розріджують желатин.

Умовнопатогенні (представники нормальної мікрофлори) і патогенні (збудники гострих кишкових захворювань).

Антигенну структуру визначають у реакції аглютинації.

Резистентність—відносно стійкі , чутливі до високої температури,дезінфектантів.

Фактори патогенності :фактор адгезії і колонізації, інвазії, екзотоксини, ендотоксин

На аналіз відбирають випорожнення,блювотні маси (інколи—виділення з носа,зіва,вуха,гній,кров,сечу,секційний матеріал) За епід. Показниками—відбирають харчові продукти.

 

Сальмонели(Salmonella)—палички,рухливі,не утворюють спору і капсулу,грамнегативні. Факультативні анаероби,не вибагливі до поживних середовищ,ростуть на МПА і МПБ.Більшість  розщеплюєють вуглеводи.

Антигени—О-,Н-, К-антигени. Стійкі в навколишньому середовищі,стійкість до високої темп. Підвищується у сальмонел,що містяться у харчових продуктах.

Фактори патогенності :адгезії і колонізації,інвазії,ендотоксин,ентеротоксин,цитотоксин.

 

 

Черевний тиф та паратифи А і В.  Джерелом інфекції є хворі і бактеріоносії.  Механізм передачі—фекально-оральний.Імунітет тривалий,стійкий.Основний метод діагностики бактеріологічний.На дослідження беруть кров,бактеріологічне дослідження калу.Серологічне дослідженні крові.

 

 

Збудники харчових токсікоінфекцій.

Токсикоінфекції здатні  спричинити такі мікроорганізми : ентеробактерії, коки, клостридії, вібріони,псевдомонади  та ін.Основними збудниками є сальмонели.У людей на аналіз відбирають кал,блювотні маси,промивні води шлунка,кров,сечу ; за спеціальними показниками—жовч,спиномозкову рідиную  секційний матеріал.Основний метод—бактеріологічний.

 

Шигели—збудники гострого кишкового захворювання—бактеріальної дизентерії. Палички,не утворюють спору і капсулу,нерухливі,грамнегативні.Факультативні аероби,не вибагливі до поживних середовищ(МПБ і МПА).Біохімічна активність виражена слабко,не розріджують желатин.   Антигени---4 серогрупи.Шигели відносно стійкі в навколишньому середовищі.

Фактори патогенності : адгезії і колонізації, інвазії, токсини. Джерелом інфекції є хворі люди і носії.Механізм передачі—фекально-оральний. Шляхи передачі—водний,аліментарний. Імунітет—нетривалий і ненапружений.

Мікробіологічна діагностика_фекалії.Використовують бактеріологічний,люмінесцентно-мікроскопічний і серологічний методи діагностики.

 

Умовно—патогенні мікроорганізм-це мікроорганізми навколишнього середовища і нормальної мікрофлори людини,які безпечні для здорового організму,але здатні проявляти патогенні властивості у разі порушення функції захисних факторів макроорганізму.Фактори зростання захворюванності,спричиненої умовно-патогенною мікрофлорою :зміна імунного статусу макроорганізму внаслідок вживання антибіотиків,гормональних і вакцинних препаратів,що також призводить до пригнічення  нормальної мікрофлори і розвитку дисбактеріозу ;  забруднення довкілля,несприятливі соціальні фактори,вживання алкоголю і наркотиків.До  умовно-патогенних належать: ентеробактерії(клебсієли, протей,ієрсиніі, серація, цитробактер,ентеробактер,ервінія тощо),псевдомонади(синьогнійна паличка) , анаероби(бактероїди), коки(стафілококи, стрептококи), лістерії та ін.Встановити роль мікробів  можна тільки мікробіологічними методами.

 

Клебсієли.Цей вид поділяють на 3 підвиди. Улюдей вони спричинюють пневмонію,озену,риносклерому.Це палички,спору не утворюють,нерухливі,утворюють товсту капсулу.Вони легко культивуються на середовищах Ендо,ЕМС,Плоскирєва,К-2,МПБ.Ферментують вуглеводи,стійкі в навколишньому середовищі.  Факторами патогенності є капсула,ендотоксин,ентеротоксин,термолабільний токсин.Найчастіше спричинюють ендогенні внутрішньолікарняні інфекції,також здатні зумовлювати екзогенні інфекції.джереломяких є хворі люди і носії.Поширеними механізмами передачі є фекально-оральний, повітряно-краплинний,контактно-побутовий. Факторами передачі є м’ясні і молочні харчові продукти,вода,повітря…Матеріалом для дослідження є гній,кров, спинномозкова рідина,випорожнення, змиви з предметів, секційний матеріал.

 

 

Протей—палички ,спору і капсулу не утворюють,грамнегативні.Культивують як і всі ентеробактерії.У протея виражені  сахаролітичні властивості,протеолітичні властивості,розріджує желатин,дезамінує амінокислоти. Стійкий у навколишньому середовищі.Витримує низькі температури,стійкий до багатьох атибіотиків і дезінфектантів.Факторами патогенності є джгутики,фімбрії,ендотоксин,гемолізини,уреаза,протеаза.він може спричинювати ендогенну інфекцію в кишечнику.Іззовні він потрапляє в основному аліментарним шляхом із харчовими продуктами або через рану.Імунітет не виробляється.. Матеріалом для дослідження є випорожнення,кров,блювотні маси,жовч, дуоденальний вміст, сеча,секційний матеріал. Для діагностики використовують бактеріологічний і серологічний методи.Протей стійкий до багатьох антибіотиків.

 

Ієрсинії. Патогенними для люджей є—3.Палички,спору не утворюють,нерухливі,грамнегативні.Ростуть на середовищах :Ендо,ЕМС..Вони мають високу ферментативну активність,стійкі в навколишньому середовищі. Факторами патогенності є:   фактори адгезії,антигени вірелентності,гетерогенні антигени,ендотоксин,екзотоксин,ентеротоксин..Основним джерелом інфекції є тварини.Роль резервуара може виконувати навколишнє середовище.Механізм передачі інфекції є : основний(аліментарний і водний);  можливі контактно-побутовий і повітряно-пиловий.Матеріалом для дослідження є фекалії,мокротиння,сеча,жовч.гній,виділення з очей,кров Методи лабораторної діагностикиє є бактеріологічний і серологічний.. Аллергійний метод використовується  тільки для діагностики псевдотуберкульозу. Імунітет формується завдяки накопиченню специфічних антитіл і підвищенню фагоцитарної активності.

 

 

Синьогнійна паличка.

Вона невибаглива до поживних середовищ. Вона добре росте на  МПА, МПБ. Слабо виражені сахаролітичні властивості,але добре –протеолітичні,розріджує желатин і зсілу сироватку крові, гідролізує білки,руйнує гемоглобін.Стійка в навколишньому середовищі.Фактори патогенності є :ендотоксин,екзотоксин,гістотоксин,,ентеротоксин,ферменти агресії.Імунітет слабкий,нестійкий.Для аналізу відбирають гній,ексудат,пунктати із органів,сечу,секційний матеріал.Досліджують бактеріологічним методом.

 

Кампілобактерії і гелікобактерії.

Грамнегативні палички ,спору і капсулу не утворюють,рухливі. Для їх культування використовують середовища : м’ясні,кров’яні,печінкові.Резістентність висока.Виробляють комплекс термолабільних і  термостабільних факторів патогенності.Основним джерелом інфекції є тварини ,птахи і гризуни,додатковим джерелом—хворі люди і носії.Хвороби: ентеріт і ентероколіт.Кампілобактерії—високоімуногенні. Матеріалом для дослідження є фекалії, інколи –кров,вода,молоко,харчові продукти,змиви з предметів,секційний матеріал тощо.Переважно мікроскопічний,бактеріологічний і серологічний методи діагностики.

 Мікробіологія.

 

Тема :  Патогенні   коки.

В.А.  Люта.   Стор.190-216.

 

Патогенні коки спричинюють переважно  гнійно-запальні процеси,тому їх називають гноєтворними (піогенними)

Гноєродні коки належать д 3-х родин :

-Micrococcae—Staphylococcus,  Stomatococcus, Micrococcus;

-Streptococcaceae—Streptococcus, Enterococcus, Lactococcus;

-Neisseriaceae—Neisseria(менінгококи, гонококи)

Всі гноєродні коки подібні між собою за морфологією( мають форму ,близьку до кулястої), не утворюють спору,нерухливі,деякі коки утворюють капсулу.Їх поділяють на 2 групи: грампозитивні і грамнегативні.Ще вони різняться  за вибагливістю до поживних середовищ і ферментативною активністю.Найменш вибагливими до поживних середовищ і  найбільш активними у ферментативному віфдношенні є  мікрококи,найбільш вибагливими до поживних середовищ і найменш біохімічно активними—нейсерії.

Різняться гноєтворні коки і за патогенними властивостями.Найменш органотропними і найменш специфічними є мікрококи,вони здатні уражати будь-яку тканину,будь-який орган.Більш органотропними і специфічними є нейсерії,у них виражена здатність уражати певні органи і спричиняти певні хвороби(менінгококи є збудниками епідемічного цереброспінального менінгіту, гонококи—гонореї)

 

Грампозитивні коки.  Стафілококи.

Стафілококи мають кулясту форму,не утворюють спору,деякі види утворюють капсулу,нерухливі,грампозитивні,у препаратах розміщуються безладно, або у вигляді грона винограду.Віони невибагливі до умов культивування.Має високу інвазивність. 27 видів.Стійкі в навколишньому середовищі.Стафілококи патогенні для людей і теплокровних тварин.Великий арсенал факторів патогенності: адгезії,агресії і захисту.  Комплекс екзотоксинів : мембранопошкоджувальні, ексфоліатини,лейкоцидин,екзотоксин синдрому токсичного шоку перехреснореагуючи антигени, фактори,що пригнічують фагоцитоз,ентеротоксини.  Джерелом інфекції є люди. Механізми передачі : повітряно-краплинний, контактно-побутовий, фекально-оральний, але можуть розвиватися і як ендогенні інфекції. Стафілококи можуть спричинювати понад 120  нозологічних форм хвороби. Найчастіше трапляються локалізовані гнійно-запальні захворювання шкіри,підшкірної основи,слизових оболонок,лімфатичних вузлів тощо.Будь-який локалізований процес може стати генералізованим.Стафілококи здатні спричинювати вторинні і змішані інфекції,внутрішньолікарняні хвороби,харчові інтоксикації.

Більшість людей мають природну резистентність.

 

Для діагностики: захворювань відбирають кров,ексудати, спинномозкову рідину,гній,слиз із носа,випорожнення.блювотні маси, промивні води шлунка, жовч,секційний матеріал.Для профілактичного обстеження відбирають матеріал із носа та зіва. Матеріал засівають на щільні поживні середовища:ЖСА,МСА,КА;  кров –на цукровий бульон.Використовують також мікроскопічний і біологічний методи.

 

 

Стрептококи.

Для Їх  культування  використовують цукровий  бульйон,сироватковий і  кров’яний агар.У них виражені сахаролітичні властивості, висока інвазійність.Антигени визначають в реакції преципітації, у гемолітичних—реакція аглютинації. 3 групи :альфа-гемолітичні,бета-гемолітичні, гамма-негемолітичні.За допомогою реакції преципітації  поділяють стрептококи на 20 серологічних груп.

Стрептококи стійкі до низьких температур,уразі нагрівання гинуть при t 56град. через 30 хв.,при дії дезінфекційних розчинів ---через 15-20хв.

 

Фактори патогенності :білок М,капсула пригнічує фагоцитоз,еритрогенін(токсин),стрептолізини(руйнують ерітроцити),стрептокіназа(руйнуєфібрин), гіалуронідаза(інвазія через сполучну тканину),протеази(руйнують білки), ДНК-аза(гідроліз ДНК),алергени(призводять до сенсибілізації). Джерело екзогенної інфекції є люди.Механізми передачі---повітряно-краплинний, контактний, фекально-оральний. Основними збудниками інфекцій є  бета-гемолітичні стрептококи.При ендогенній і екзогенній інфекції стрептококи проникають через пошкоджені  шкіру і слизові оболонки в лімфатичну і кровоносну системи. У разі зараження повітряно-краплинним і повітряно-пиловим шляхом найчастіше уражаються регіонарні лімфатичні вузли,потім збудник потрапляє в лімфатичні і кровоносні судини.Стрептококи здатні зумовлювати  такі хвороби,як скарлатина,бешиха,гостра ревматична лихоманка,стрептококовий синдром токсичного шоку.Матеріалом для дослідження є кров,гній,слиз із зіва, наліт з мигдаликів,виділення з ран. Основним методом для діагностики є бактеріологічний.інколи мікроскопічний,останнім часом використовують  серологічні методи—реакцію ІФА.

 

 

Пневмококи.

Пневмококи ростуть на кров’яних середовищах, з додаванням сироваткиаероби або факультативні –у капнофільних умовах(СО2—5-10%)Поділяються на 84 сероваріанти. Стійкі до низьких  темп.Під дією дез. Засобів гинуть через декілька хвилин. Джерелом інфекції є хворі і носії. Фактор патогенності є капсула,що захищає від фагоцитозу і антитіл. Пневмококи проникають у нижні відділи дихальних шляхів,викликають бактеріальну пневмонію.

Імунітет---типоспецифічний, нестійкий,гуморальний.

Матеріалом для дослідження є мокротиння,виділення з вуха,гній, слиз із зіва, кров, спиномозкова рідина. Основні методи діагностики :мікроскопічний.бактеріологічний, біологічний.

 

Рід Enterococcus.

Ентерококи—представники нормальної мікрофлори кишечнику,ротової порожнини,сечостатевої  системи.Вони здатні спричинювати ендогенні й екзогенні інфекії,встановлена їх роль у виникненні внутрішньолікарняних інфекцій.Ентерококи зумовлюють ураження сечостатевої системи,бактеріємію; в осіб похилого віку з різною патологією; осіб,які потребують регулярних внутрішньовенних ін’єкцій,наркозалежних здатні спричиняти ендокардит. Гемолітичні ентерококи зумовлюють харчові отруєння,кишковий дісбактеріоз.

 

 

Грамнегативні   коки.

 

Менінгококи.

Збудник менінгококової  інфекції,яка характеризується локальним ураженням слизової оболонки носоглотки зподальшою генералізацією процесу,що призводить до менінгококового сепсису і запалення м’яких оболонок головного і спинного мозку. У мазках із культури вони мають  правильну круглу форму різні за розміром.

Культувують менінгококи  на сироватковому або шоколадному середовищі,потребують підвищеної вологості. Менінгококи містять  білковий  антиген,поділяють на 12 серогруп.Менінгококи нестійкі в навколишньому середовищі.

Фактори патогенності :адгезії і колонізації,ІНВАЗІЇ,КАПСУЛА,ендотоксин,алергени призводять до сенсибілізації.

Джерело інфекції—хворі люди та носії.Механізм передачі—повітряно-краплинний.Захворювання висококонтагеозне.

Матеріалом для дослідження є  виділення слизової оболонки носоглотки,спинномозкова рідина і кров.

Мікроскопічне дослідження проводять мікроскопічним, бактеріологічним, серологічним методами.Серологічне  дослідження проводять з метою виявлення  антигенів і антитіл---використовують РПГА, ІФА.

 

 

 

 

 

Гонококи.

 

.Гонококи---збудники венеричної хвороби,яка характеризується запаленням слизових оболонок сечостатевих органів.

Клітини гонокока нагадують за формою кавове зерно,біб або нирку,розміщені попарно,інколи у вигляді коротких ланцюжків,поліморфні.Вони не мають спору,,утворюють мікрокапсулу.При хронічній гонореї виявляються клітини різного розміру,форми та інтенсивності забарвлення.

Гонококи вибагливі до  поживних середовищ ,розмножуються на середовищах,що містять сироватку крові,відвар кролячого м’яса,автолізат дріжджів,гемогідролізат,жовток свіжих курячих яєць,кров, асцитичну рідину. Ферментативна активність низька. За білковим антигеном  поверхневої мембрани гонококи поділяють на 16 серотипів..Гонококи мало стійкі в навколишньому середовищі.

Фактори патогенності :фактор адгезії і колонізації(фібрії),ендотоксин,білки поверхневої мембрани пригнічують фагоцитоз, капсулоподібна речовина. Протеаза(розщеплює молекули IgA).

Джерелом хвороби є інфікована людина. Шляхи передачі: прямий контакт(статевий) ,інколиконтактно-побутовий.

Мікробіологічна діагностика :бактеріологічне дослідження,імунофлуоресцентний метод,серологічні дослідження. Матеріал беруть із сечівника, парауретральних ходів, шийки матки, прямої кишки,очей, ротової порожнини, глотки,мигдаликів,,секрет передміхурової залози,кров.

 Патоморфологія.  Лекція. 

Тема : Пухлини.

 

Пухлина—це патологічний процес,у вигляді розростання тканини з безмежністю і нерегульованостю росту і атиповістю структурних елементів.

 

Властивості пухлин :

1. здатність до необмежаного росту-це не швидкість поділу і росту ,а проліферація пухлинних клітин(уникають процес старіння) і ця здатність передається наступним клітинним поколінням.

 

2. нерегульованість росту.Пухлина зберігає здатність контролюватись гормонами(гормонозалежна),не здатна(гормононезалежна).Зв’язок з організмом---організм господар з тканиною-паразитом.

 

3.анаплазія—стійка дедиференціація(втрата здатності утворювати специфічні тканини.

 

Пухлина виникає з материнської клітини, що зазнала генної мутації.

 

Види анаплазій :

1.морфологічна—пухлинний поліморфізм.Змінюються форма  і розміри клітини.

2.біохімічна—особливості метаболізму—одні ферменти загальмовуються,інші активуються,починають синтезуватися речовини,яких в нормі не було.Змінюється вуглеводний,білковий обмін,порушується синтез енергії.

3.фізіко-хімічна:ацидоз,внутрішньоклітинна гідратація,нагромадження іонів К,підвищення електропровідності.

4 імунологічна.Зміни Ang-властивостей,число яких зменшується в кілька разів і синтезуються Ang притаманні іншим органам.

5. функціональна анаплазія—втрата або спотворення клітинних функцій.

 

 

Етіологія пухлин.

Причина-канцерогени(хімічні сполуки,барвники,іонізуючи промені,віруси). Пухлина починається з пошкодження ДНК.Канцерогени викликають точкові мутації,іонізуючи промені-хромосомні мутації,ретровіруси вклинюють в ДНК онкогени.

 

Патогенез .

Пошкодження ДНК--- в тій ділянці,де розташовані гени,які контролюють рост і дифференціацію клітин.Клітини не встигають дозрівати і виконувати спеціальні фізіологічні функції. Онкогени активуються і викликають пухлинний ріст.

 

Стадійність.

1 ініціація—активація протоонкогена

2 іморталізація—здатність до безмежного поділу.

3 прогресія-незворотні зміни пухлини в бік малігнізації.

 

Мікроскопічно пухлина має строму і паренхіму.

 

Доброякісні побудовані з клітин,за структурою яких можна визначити з якої тканини вони ростуть.  Злоякісні  клітини втрачають подібність до клітин,з яких вони ростуть.

 

Ріст  і поширення  пухлин   в  організмі.

--експансивний ріст --пухлина збільшується відсуваючи навколішні тканини.

--інфільтративний ріст---пухлина вростає в навколішні тканини.

--апозіційний ріст---пухлина ростез множинних точок росту.

 

Пухлина малігнізується з центру.

 

Метастазування—це перенесення пухлинних клітин з первинного вогнища у віддалені ділянки,приживлення і утворення вторинних вогнищ.

 

Путі  метастазування :гематогенний, лімфогенний,периневральний,імплатаційний(по плорожнинах і каналах), змішаний.

 

Класифікація пухлин :епітеліальні,мезинхіальні,з меланоутворюючої тканини,нервової системи і мозку,кровотворної і лімфоїдної тканин,тератоми.

 Фармакологія.

Тема :Антисептичні  і  дезінфікуючи  засоби.

 

Загальна  характеристика протимікробних  засобів.

Речовини,які знешкоджують збудників у навколішньому середовищі  або в організмі людини,називаються протимікробними засобами.

Фармакологічний ефект речовин цієї групи---бактеріостатичний(здатність припиняти ріст і розмноження мікроорганізмів) або бактерицидний(властивість знешкоджувати мікроорганізми)

 

Протимікробні засоби поділяють на 2 групи:

 

 1)антисептичні і дезінфекційні  засоби.

а) антисептичні засоби  здатні призвести до загибелі або припинити

ріст і розвиток мікроорганізмів на поверхні тіла людини(шкіри чи слизових оболонках)

б)дезінфекційні засоби знешаоджують патогенні  в навколішньому

середовищі Їх застосовують  для оброблення приміщень,білизни.посуду,медичних інструментів,апаратури.предметів догляду за хворими.

 

2)хіміотерапевтичні препарати.

 

 

Класифікація антисептичних і дезінфекційних засобів.

Антисептичні ідезінфекційні засоби неорганічної природи.

1.Галогени

1.1. препарати ,що містять хлор—хлорне вапно,хлорамін Б, хлоргексидину біглюконат,хлорантоїн,натрію гіпохлорид.

1.2. препарати,що містять йод—розчин йоду спиртовий,йодонат, йодоформ,розчин Люголя, йоддицерин,йодинол,повідон-йод.

 

2.Окисники—розчин водню перекису(розведений і концетрований),калію перманганат,бензоїл-пероксид.

 

3.Кислоти і основи—кислота борна,кислота бензойна,розчин аміаку,натрію тетраборат(бура)

 

4.Солі важких металів—ртуті дихлорид(сулема),срібла нітрат,коларгол,протаргол,цинку сульфат,дерматол,ксероформ.

 

Антисептичні і дезінфекційні засоби органічної природи.

1.Феноли—фенол чистий(кислота карболова),дьоготь березовий,резорцин,трикрезол.

2.Дьогті і смоли—іхтіол,вінізоль.

3.Барвники—брильянтовий зелений,метиленовий синій,етакридину лактат(риванол)

4.Похідні нітрофурану—фурацилін,фуропласт,фурагін.

5.Альдегіди і спирти—спирт етиловийформальдегід(формалін) ,лізоформ.

6.Детергенти—мило зелене,церигель,етоній,декаметоксин(септефрил),мірамістин.

 

 

Вимоги до антисептичних  та дезінфекційних засобів:

-висока протимікробна активність;

-широкий спектр антимікробної дії;

-добра розчинність і достатня поверхнева активність;

-хімічна стійкість і активність за наявності рідин організму та продуктів тканинного  розпаду;

-не спричиняти місцевої подразнювальної дії;

-не зумовлювати корозії медичних інструментів;

-не бути шкідливими для макроорганізму.

 

Галогеновмісні сполуки.

Вони виявляють бактерицидну дію.Механізм дії: денатурують білки в мікробних клітинах.

 

Хлорне вапно-білий порошок,що містить 25% вільного хлору.Зберігають у прохолодному місці.Виявляє дезінфекційну та дезодораційну дію.

 

Хлорамін Б-порошок білого або жовтуватого кольору,що містить 25%-30% активного хлору.Застосовують для оброблення предметів догляду за хворими,неметалевого інструментарію,оброблення інфікованих ран.

 

Хлоргексидину біглюконат.Застосовують для оброблення інфекційного поля і рук хірурга,знезараження хірургічного інструментарія,для промивання ран,сечового міхура,лікування опіків.

 

5% розчин йоду спиртовий використовують для оброблення операційного поля та рук хірурга перед операційним втручанням а також країв ран.

 

Розчин Люголя—препарат,що містить йод.Застосовують як антисептик для змащування слизової оболонки глотки і гортані.

 

Йодонат застосовують для оброблення операційного поля.

Йоддицерин-це комбінований препарат,що містить йод,димексид,гліцерин,не спричиняє печіння.Завдяки широкому спектру дії застосовують для лікування гнійних ран,маститу,гаймориту тощо.

 

 

Окисники.

 

Розчин водню пероксиду-безбарвна прозора рідина без запаху,швидко руйнується під дією світла,під час нагрівання,у разі контакту з органічними сполуками,виділяє кисень,який з бульбашками очищує рани,також здатен зупиняти кровотечу.Дезодораційний засіб.Для стерилізації медичних інструментів використовують 6% розчин.

 

Калію перманганат-темно-фіолетові кристали або дрібний порошок з металевим полиском,розчинний у воді.Препарат має здатність у присутності органічних речовин виділяти атомарний кисень,який забезпечує протимікробний і дезодораційний ефект. Застосовують для полоскань,спринцювань,промивання ран,шлунка при отруєнні.

 

Кислоти і основи.

 

Кислоти і основи проникають у мікробні клітини і спричиняють денатурацію білків,що зумовлює їх загибель.

 

Кислота борна-білий порошок,розчинний у воді та спирті.Через наявність побічних ефектів використовують обмежено.

 

Розчин аміаку 10%(нашатирний спирт)-прозора рідка рідина з гострим запахом.Розчиняється у воді та спирту.Справляє подразливу та рефлекторну дію.Застосовують для обробки рук хірурга за методом Спасокукоцького-Кочергіна.

 

Натрію тетраборат(бура,боракс)—виявляє протимікробну і протизапальну дію.Призначають для полоскання порожнини рота при ангіні,фарингіті, тонзиліті,у гінекології для лікування вагініту.

 

Солі важких металів.

 

Ртуті дихлорид(сулема)-порошок білого кольору,розчинний у воді та спирту.Єактивним дезінфекційним засобом,але дуже токсичний.Застосовують для дезінфекції білизни,одягу,предметів догляду за хворими.

 

Срібла нітрат(ляпіс)-безбарвні кристали у вигляді пластинок.Під дією світла препарат темнішає.У невисоких концентраціях виявляє в’яжучий та протизапальний ефект.у високих—припікальний.

 

Протаргол—порошок коричневого кольору,що містить 7-8% срібла.Виявляє в’яжучу,антисептичну та протизапальну дію.Застосовують для змащення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів,промивання сечових шляхів і сечового міхура.

 

Цинку сульфат—безбарвний порошок.Виявляє антисептичну та в’яжучу дію.Застосовують при кон’юнктивіті,ларингіті, для спринцювань при уретриті і вагініті.

 

 

Антисептичні та дезінфекційні засоби органічної природи.

 

Феноли.

 

Фенол-(кислота карболова) -безбарвна рідина,яка має своєрідний запах.Виявляє бактерицидну і місцеву подразливу дію.Розчини фенолу використовують для дезінфекції інструментів,предметів догляду за хворими,меблів.екскрементів,мокротиння.

 

Резорцин-менш токсичний,ніж фенол.Виявляє протимікробну і протимікозну дію,менше подразнює тканини.

 

Березовий дьоготь-рідина чорного кольору,що має своєрідний запах.Призначають при паразитарних захворюваннях шкіри(короста,лишай) та для лікування інфекційних ран.

 

Лінімент бальзамічний за Вишневським(мазь Вишневського)—комбінований препарат,до складу якого входять дьоготь,ксероформ та олія рицинова.Застосовують для лікування ран.

 

Мазь Вількінсона-це комбінований препарат,до складу якого входять дьоготь,кальцію карбонат,сірка очищена,мазь нафталану,зелене мило.Застосовують як антисептичний,протигрибковий та протипаразитарний засіб.

 

Дьогті і смоли.

 

Іхтіол-це сироподібна речовина чорного кольору,розчинна в воді та гліцеріні,має своєрідний запах.Використовують для лікування опіків,екземи.лишаїв,фурункульозу,та у формі супозиторіїв для лікування запальних процесів органів малого тазу.

 

Вінізоль-це комбінований препарат,що містить вінілін.Сприяє очищенню ран від гною,стимулює регенерацію тканин,виявляє протизапальну та протимікробну дію.Застосовують при опіках,  трофічних виразках і ранах,що погано загоюються.

 

Барвники.

 

Брильянтовий зелений-порошок золотисто-зеленого кольору.що погано розчиняється у воді і спирті.Виявляє високу протимікробну дію.Водні та спиртові розчини використовують при піодермії,блефариті,для оброблення операційного поля.

 

Метиленовий синій—порошок темно-зеленого кольору.Застосовують спиртові розчини як антисептичний засіб при піодермії,циститі,та уретриті.Промивають порожнини водним розчином.

 

Етакридину лактат-порошок жовтого кольору,гіркий на смак.Виявляє в низьких концентраціях-бактеріостатичну дію, а в високих—бактерицидну.Застосовують місцево.

 

Похідні нітрофурану

 

Фурацилін—порошок жовтого к ольору,гіркий на смак.Малорозчинний у воді та спирту Не справляє місцевої подразливої дії і сприяє загоювання ран.Застосовують у виді розчинів..

 

Фурапласт-це комбінований препарат .що містить фурацилін.При нанесенні на рану утворює тонку плівку,яка зберігається 1-3 доби і сприяє загоюванню рани.

 

Альдегиди і спирти.

 

Розчин формальдегіду(формалін)-це рідина,має різкий своєрідний запах,добре розчиняється у воді та спирту.Справляє протимікробну дію.Застосовують для дезінфекції білизни.посуду,предметів догляду за хворими,металевого та неметалевого інструментарію,для консервації анатомічних препаратів,вакцин і сироваток.

 

Лізоформ-комбінований препарат,що містить формалін.

 

Спирт етиловий-ридина,що має своєрідний смак і запах.Бактерицидна дія проявляється при 20% концентрації.У низьких концентраціях—подразливу дію; у високих—в’яжучу.

 

Детергенти.

 

Зелене мило-зеленкувата маса зі слабким запахом.Легко розчиняється у воді та спирту.Застосовують для очищення шкіри.

 

Церигель-густа рідина із запахом спирту.Виявляє дезінфекційну дію.Застосовують для  оброблення рук  медичного персоналу під час підготовки до хірургічних втручань.

 

Декаметоксин(септефрил) виявляє протимікробну,протимікозну дію,стимулує загоєння ран.Застосовують для лікування гнійних і мікозних захворювань шкіри.

 

 

Сучасні антисептичні та дезінфекційні засоби.

 

У наш час сильним дезінфектантом і стерилізуючим агентом є надоцтова кислота.Із сполук йоду широке застосування має йодоформ. Високу антимікробну активність мають препарати надкислот: дезоксон-1,дезоксон-4(Україна) ;на основі органічних сполук хлору :ДП-2,хлорцин,сульфохлорантин,катамін АБ,полісепт.

 

Наказами МОЗ України дозволено користуватись :

-корзолекс плюс,корзолекс екстра,дисмозон пур (для дезінфекції і предстерилізаційного очищення медичного обладнання) ;

-бациллоцид расант(для швидкої дезінфекції у зонах особливої небезпеки ) ;

-кутасепт Ф(для перед- та післяопераційної обробки шкіри та швів, антисептичного.знезараження шкіри перед ін’єкціями, гігієнічної та хірургічної обробки шкіри рук) ;

-стерилліум,бактолін базік (для гігієнічної та хірургічної антисептичної обробки шкіри рук).