среда, 31 марта 2021 г.

 Патофізіологія .  Лекція.   Патофізіологія  периферичного  кровообігу.

 

Недостатність  серця.—патологічний стан,коли  серце неспроможне забезпечити  адекватним кровопостачанням органи і тканини . Основним пусковим иеханізмом являється зменшення серцевого викиду і сповільнення кровотоку.Воно може бути спричинене метаболічним ураженням міокарда або його перевантаженням Єтри стадії :

Стадія пристосування—це функціональні зміни без структурних порушень, що здійснюється шляхом мобілізації резервних можливостей  енергетичного і скоротливого апарату кардіоміоцитів,що призводить до  зростання  сили скорочення міокарда.

Стадія компенсації забезпечується гіпертрофією міокарда.Макроскопічно вона проявляється розширенням порожнин серця. Гостра і хронічна.Гостра (при інфаркті)Кров накопичується в порожнинах серця,великих артеріях,венах та в циркуляторному руслі.Гістологічно :венозне повнокров’я внутрішніх органів,ознаки підвищеної капілярної проникності з плазматичним просяканням і набряком,стази крові в капілярах,множинні діапедезні крововиливи,дистрофічні і некротичні зміни в паренхіматозних органах.

 

Недостатність  кровообігу-це патологічний стан,зумовлений неспроможністю кровоносної системи забезпечити транспортно-обмінну функцію,внаслідок чого змінюється рівнеь функцій органів ,тканин і клітин. Патогенетично вона  знаходиться у зв’язку з недостатністю серця і супроводжується явищами застою,порушенням метаболізму і структури клітин,розвитком дистрофії і некрозу. Під судинною недостатністю розуміють порушення функції судинної системи на рівні артеріального,мікроциркулярного і венозного русел. Вона може бути генералізованою ірегіонарною,гострою і хронічною.Генералізована гостра судинна недостатність зумовлена позасудинними компресійними процесами,внутрішньосудинними перешкодами(тромбоз,емболія,стаз),порушеннями судинного тонусу(спазм артерій,дилятація вен). Хронічну судинну недостатність спричиняють захворювання  артерій,капілярів,вен(артеріосклероз,варикозна хвороба)

У патогенезі  недостатності кровообігу розрізняють стадії : пристосування,компенсації і декомпенсації.

Пристосовна стадія—актівація процесів саморегуляції і нейрогуморальної регуляції без структурної перебудови серцево-судинної системи.

Стадія компенсації—структурні зміни в серці і судинах.

Стадія декомпенсації—гіпертрофія серця,  структурна перебудова судин,розвиток дистрофії,некрозу і склерозу у внутрішніх органах.

 

Хронічне венозне повнокрів’я ускладнює хронічні захворювання серця.Воно є проявом хронічної правошлункової недостатності. При цій формі в усіх формах розвивається склероз різної ступені прояву.

Шкіра стає холодною,цианотичного кольору,виражені набряк,склероз,розширення вен,виразки,що довго не загоюються.

Печінка збільшена,щільна.Судини стискують гепатоцити,що призводить до атрофії.Уфіналі фіброз і цироз.

У легенях  діапедезні крововиливи які зумовлюють гемосидероз і склероз.Легені стають щільними,на розрізі бурого кольору.нирки і селезінка в умовах гіпоксії зазнають дистрофії і склерозу.

Порушення в системі мікроциркуліції пов’язані з нагромадженням біологічноактивних речовин.Вони проявляються спазмом і дистонією артеріол,втратою тонусу венул,гемо- і лімфостазом.Ці зміни завершуються  капіляризацією синусоїдів,склерозом артеріол і венул,периваскулярним набряком.

Патоморфологія.   Лекція. 

 Тема :Патоморфологія   захворювань серцево—судинної системи.

 

Ішемічна хвороба серця- це порушення його функцій,зумовлене недостатністю коронарного кровопостачання.Вона проявляється аритміями,ішемічною хворобою міокарда,інфарктом міокарда,кардіосклерозом.

Етіологія-спазм,тромбоз або емболія вінцевих артерій ,склеротична оклюзія цих судин.Сприятливі умови: гіперліпедемія,артеріальна гіпертензія,надлишкова маса тіла,малорухливий спосіб життя,куріння,цукровий діабет і подагра,хр. емоційне перенапруження, спадковість.

Гіперліпедемії—істотна роль в розвитку атеросклерозу і утворювання тромбів.Артеріальна гіпертензія призводить до недостатності кровопостачання міокарда.Надлишкова маса і гіподінамія створюють умови для гіпоксії.Куріння визиває вазомоторні порушення.Розрізняють гостру і хронічну форми Іш.Хв.Гостра проявляється стенокардією і інфарктом.Хронічна—кардіосклерозом.У вогнищах ішемії—нагромадження вазоактивних метаболітів,--існує дефіцит кровопостачання міокарда.Морфологічно чередування нормальних кардіоміоцитів і зі зміненою структурою і функцією(дистрофія і некроз в одних,гіперплазія в других)Цей стан називають стенокардією .Вона може бути стабільною і нестабільною.морфологічно стенокардія характеризується ішемічною дистрофією міокарда.Гістологічно :парез судин,іноді свіжі тромби,набряк інтерстицію,еритроцитарний стаз,зникнення поперечної посмугованості,діапедезні крововиливи.

Довготривалий коронароспазм,тромбоз або оклюзія вінцевих судин причина переходу ішемічної дистрофії міокарда в інфаркт.

 

Інфаркт міокарда-це ішемічний некроз серцевого м’язу. Морфологічно—це інфаркт з геморагічним вінчиком.Повний некроз формується  протягом доби.Гістологічно виявляють скупчення лейкоцитів у капілярах,еміграцію їх,діапедезні крововиливи.Макроскопічно зона інфаркту виявляється через 18-24год. після винекнення хвороби.Некротична ділянка набуває сіро-червоного кольору,вона обмежена стрічкою крововиливу і виступає над поверхнею розрізу,внаслідок набряку.В наступні дні зона набряку зникає,некротизована тканина западає,стає щільною,жовто-сірою.По переферії демаркаційний вал із лейкоцитів,фібробластів,макрофагів,які беруть участь у резорбції змертвілих мас.Процес організації інфаркту триває 7-8 тижнів.Сполучна тканина проростає із зони демаркації в зону некрозу,новоутворена сполучна тканина,спочатку пухка типа грануляційної,згодом переходить у грубоволокнисту.В ній і навколо виявляють островці гіпертрофованих кардіоміоцитів.Наслідком цього є утворення щільного рубця—морфологічної основи постінфарктного крупновогнещевого кардіосклерозу.Під час переважання аутолізу змертвілої тканини відбувається розплавлення міокарда---міомаляція.Міокард у цих випадках неспроможний протидіяти внутрішньошлуночковому тиску.Стінка серця стоншується і випинається назовні,що призводить до утворення порожнини—аневрізми серця.компенсаторно в ній утворюється тромб.Він прикриває надриви міокарда і посилює міцність стінки.При недостатньому тромбоутворенні кров проникає під ендокард і некротизовану тканину,що призводить до розриву серця.Причинами смерті в ранньому періоді є кардіогенний шок,фібріляція шлуночків,асистолія,гостра серцева недостатність.З часом на перше місце виходять розрив серця тромбоемболія судин головного мозку.При хронічній ішемічній хворобі смерть настає від серцевої недостатності,тромбоемболічних ускладнень,розриву стінки аневризми.

 

 

Аритмії серця—це  порушення частоти ,ритму і послідовності серцевих скорочень. Аритміями супроводжуються функціональні  й органічні ураження міокарду і клапанного апарату :гіпертонічна хвороба,міокардіодистрофії,інфаркт міокарда,міокардити,уроджені і набуті вади серця,нейроциркулярна дистонія.

 

Порушення автоматизму сино-атріального вузла проявляються синусовою тахікардією,синусовою брадикардією і синусовою аритмією.

Синусова тахікардія-це правальний ритм із частотою скорочень понад 100скорочень  за хв.в стані спокою.Виражена тахікардія при органічних ураженнях міокарда може призвести до серцевої недостатності.

Синусова брадикардія-це сповільнення серцевої діяльності нижче 60 скорочень за 1хв.

Синусова аритмія.коли сповільнення і прискорення серцевих скорочень чергуються-це залежить від неравномірної генерації імпульсів у сино-атріальному вузлі Коли нижчи відділи проявляють власний автоматизм (стають водіями ритму)—гетеротропні(атріовентрикулярний і ідіовентрикулярний ритми) При атріовентрикулярному ритмі джерелом імпульсів стає верхня частина пучка Гіса(компенсаторний механізм,коли сповільнена генерація імпульсів усино-атріальному вузлі,або коли вони не доходяьт до пучка Гіса)-блокади .При ідіовентрикулярному(шлуночковому) ритмі джерелом імпульсів стають пучок Гіса,його ніжки і розгалудження,волокна Пуркіньє.Це свідчить про глибоке ураження серця з пригніченням центрів автоматизму,вузлів :сино-атріального і атріо-вентрикулярного.

 

Порушення збудливості-коли можливий  активний механізм  (за межами атріо-вентрикулярного вузла) появи додаткових джерел генерації імпульсів,які проявляються екстрасистолією,параксизмальною тахікардією та іншими аритміями  названими активними ектопічними ритмами.

Екстрасистолія-це передчасне скорочення під впливом додаткового імпульсу.

Пароксизмальна тахікардія-це група екстрасистол,які повторюються з високою частотою.

 

Порушення провідності.Коли хвиля збудження не може подолати якоїсь ділянки провідної системи—блокада.Залежно від місця затримки імпульсу розрізняють блокади :

Сино- аурикулярна-імпульс блокується міжсино-атріальним вузлом і передсердіями;

Внутрішньопередсердна—перерваний перехід синусового імпульсу через шляхи передсердь;

Передсердно-шлуночкова імпульс затримується на межі контакту передсердь і передсердньо-шлуночкового вузла або між передсердно-шлуночковим вузлом та пучком Гіса;

Внутрішньо-шлуночеова блокується передача у ніжках пучка Гіса  або в системі Пуркіньє.

 

Комбіновані порушення автоматизму і провідності.Для виникнення  цих аритмій  такі умови:наявність численних ектопічних вогнищ збудження і неодинакова швидкість проведення імпульсу в різних відділах провідної системи.Коли частота скорочень досягає 180-400  в хв.,але діяльність остається ритмічною---мерехтіння передсердь.Коли частота досягає 400-600 скорочень в хв. –передсердя втрачають функцію насоса  і не можуть перекачувати кров,ця аритмія називається –миготіння передсердь.Якщо шлуночки скоротилися раніше ,ніж наповнилися кров’ю під час діастоли,то  пульсової хвилі не буде і частота пульсу виявиться нижчою ніж частота скорочень серця—дефіцит пульсу.

 

Фібриляція шлуночків—безладне скорочення м’язових волокон. Справжня систола відсутня,тому кровообіг припиняється і настає смерть.

  ПАТОМОРФОЛОГІЯ3Ас-с.  Лекція.

Тема:  Патоморфологія захворювань серця.

 

Ревматичні хворби-групове об’єднання .Воно об’єднує хронічні захворювання,які характеризуються системним ураженням сполучної тканини і кровоносних судин. В етіології їх має значення виражена або латентна стрептококова інфекція,а в патогенезі роль має алергічні реакції сповільненого і негайного типів.Характеристика:мукоїдне набрякання,фибриноїдне набрякання,клітинна реакція(гранульоматоз),склероз.

Ревматизм-хр. Захворювання з переважним ураженням серця і судин.Проникаючи в організм через мигдалики, срептококи виділяють токсини і визиваютьклітинний розпад і запалення,яке проявляється ангиною.Токсини і продукти клітинного розпаду є антигенами,на які виробляються антитіла.Повторне загострення ангіни призводить до розвитку хвороби.

Мукоїдне набухання-це поверхнева і зворотна дезорганізація сполучної тканини.Фібриноїдні зміни(набухання і некроз)-незворотні.Йде просякання колагенових волокон білками плазми,втому числі фібрином.Стадія гранульоматозу характеризується запальною реакцією.Навколо вогнища фібринозного некрозу накопичуються макрофаги---гранульома.У фазі склерозу гранульома набуває властивостей рубця—ремісія.

Ревматизм пошкоджає серце.(ендокардит,міокардит)Інкоки відзначаються поліартрит із характерним опуханням великих суглобів і відновленням функцій під час ремісії.

 

Розлади судинного тонусу.Гіпертонічна хвороба.

До етіології належать такі фактори:збільшення об’єму плазми,збільшення серевого викиду,гіперактивність симпатичної нервової системи,порушення ниркових функцій.

 

Збільшення об’єму плазми пов’язане або з збільшеннямспоживання солі,або з недостатнім виведенням її через нирки.

Механізми,які відповідальні за розвиток гіпертензіїї в умовах нагромадження натрію хлориду:

а) збільшення об’єму позаклітинної рідини і серцевого викиду;

б)компенсаторне обмеження кровотоку через органи,яке досягається підвищенням опору переферичних судин;

в)потовщення стінок судин,у зв’язку з нагромадженням в них солі і води;

г)підвищення чутливості міоцитів до пресорних агентів.

Симпатична гіперактивність-фактор розвитку гіпертензії,бо симпатична н.с. впливає на серце,артеріоли,нирки. Симпатичні  н.волокна підвищують тонус вен ,що призводить до перерозподілу крові звенозного русла в артеріальне і підвищується АТ.Тривалий спазм артеріол( під впливом сим. н. волокон пизводить до високого опору) підключає нирки-.Ренін---ангіотензин I---ангіотензин I I--- ангіотензин I I I.---збільшується реабсорбція води нирковими канальцями Нирки запускають гормональний механізм.Ангіотензини I  і I I  стимулюють гормони(в надниркових залозах),що призводить до реабсорбції натрія і підвищення АТ

Підвищення  переферичного судинного опору--ключовий механізм патогенезу до якого приводять всі етіологічні фактори.

Перебіг гіпертонічної  хвороби може бути доброякісним і злоякісним.

 

Для доброякісних виділяють 3 стадії:

1.доклінична прявдяється переодичним короткочасним підвищенням АТ,а морфологічно—гіпертрофією м’язового шару і гіперплазією еластичних структур артеріол,спазмом артеріол і помірною гіпертрофією  лівого шлуночка серця.

2.стадія поширення змін артерій –постійне підвищення АТ.Стінки дрібних артерій і артеріол знаходяться в стадії стійкого скорочення і гіпоксії.Підвищується їх проникність.Судинна стінка потовщується.а просвіт артеріол стає вужчим.У великих артеріях—еластрофіброз(гіперплазія і розщеплення внутрішньої еластичної стінки) і атеросклероз(накопичення холестерину) Морфологічно: гіпертрофія лівогошлуночка серця ідистрофія і некробіоз кардіоміоцитів.

3.стадія вторинних змін характеризується деструктивними,атрофічними і склеротичними змінами внутрішніх органів.

 

Для злоякісного перебігу –часті кризи. Гіпертонічний криз-це різке підвищення АТ,внаслідок спазму артеріол.У внутрішніх органах розвиваються інфаркти і крововиливи.Виділяють форми гіпертонічної хвороби: ниркову(інфаркт,артеріонекроз,капіляронекроз клубочків нирок),церебральну(цереброваскулярні захворювання),серцева форма атеросклерозу(ішемічна хвороба серця).

 

 

Атеросклероз.

Суть хвороби полягає у вогнищевому відкладанні в інтимі артерій ліпопротеїдів.Головною транспортною формою холестерину є ліпопротеїди низької густоти(первопричина розвитку атеросклерозу).Вони переносять холестерин від печінки до органівЗвільнений холестаринвикористовується на потреби клітин:синтез мембран,гормонів.Ліпопротеїди високої густоти очищають від надлишку холестерину і тим самим сповільнюють розвиток атеросклерозу.Волкна гладеньких м’язів починають продуктувати еластин і колаген,зних формується фіброзна тканина у вигляді капсули(фіброзна бляшка),вона створює перешкоду для кровотоку.Тут часто утворюються тромби.Виразкування бляшок веде до емболії. Звапнення(атерокальциноз) Вогнища кальцинозу локалізуються ,переважно,в черевній аорті,коронарних артеріях,артеріях таза і стегна.

 Патоморфологія.   Лекція. 

 Тема :Патоморфологія   захворювань серцево—судинної системи.

 

Ішемічна хвороба серця- це порушення його функцій,зумовлене недостатністю коронарного кровопостачання.Вона проявляється аритміями,ішемічною хворобою міокарда,інфарктом міокарда,кардіосклерозом.

Етіологія-спазм,тромбоз або емболія вінцевих артерій ,склеротична оклюзія цих судин.Сприятливі умови: гіперліпедемія,артеріальна гіпертензія,надлишкова маса тіла,малорухливий спосіб життя,куріння,цукровий діабет і подагра,хр. емоційне перенапруження, спадковість.

Гіперліпедемії—істотна роль в розвитку атеросклерозу і утворювання тромбів.Артеріальна гіпертензія призводить до недостатності кровопостачання міокарда.Надлишкова маса і гіподінамія створюють умови для гіпоксії.Куріння визиває вазомоторні порушення.Розрізняють гостру і хронічну форми Іш.Хв.Гостра проявляється стенокардією і інфарктом.Хронічна—кардіосклерозом.У вогнищах ішемії—нагромадження вазоактивних метаболітів,--існує дефіцит кровопостачання міокарда.Морфологічно чередування нормальних кардіоміоцитів і зі зміненою структурою і функцією(дистрофія і некроз в одних,гіперплазія в других)Цей стан називають стенокардією .Вона може бути стабільною і нестабільною.морфологічно стенокардія характеризується ішемічною дистрофією міокарда.Гістологічно :парез судин,іноді свіжі тромби,набряк інтерстицію,еритроцитарний стаз,зникнення поперечної посмугованості,діапедезні крововиливи.

Довготривалий коронароспазм,тромбоз або оклюзія вінцевих судин причина переходу ішемічної дистрофії міокарда в інфаркт.

 

Інфаркт міокарда-це ішемічний некроз серцевого м’язу. Морфологічно—це інфаркт з геморагічним вінчиком.Повний некроз формується  протягом доби.Гістологічно виявляють скупчення лейкоцитів у капілярах,еміграцію їх,діапедезні крововиливи.Макроскопічно зона інфаркту виявляється через 18-24год. після винекнення хвороби.Некротична ділянка набуває сіро-червоного кольору,вона обмежена стрічкою крововиливу і виступає над поверхнею розрізу,внаслідок набряку.В наступні дні зона набряку зникає,некротизована тканина западає,стає щільною,жовто-сірою.По переферії демаркаційний вал із лейкоцитів,фібробластів,макрофагів,які беруть участь у резорбції змертвілих мас.Процес організації інфаркту триває 7-8 тижнів.Сполучна тканина проростає із зони демаркації в зону некрозу,новоутворена сполучна тканина,спочатку пухка типа грануляційної,згодом переходить у грубоволокнисту.В ній і навколо виявляють островці гіпертрофованих кардіоміоцитів.Наслідком цього є утворення щільного рубця—морфологічної основи постінфарктного крупновогнещевого кардіосклерозу.Під час переважання аутолізу змертвілої тканини відбувається розплавлення міокарда---міомаляція.Міокард у цих випадках неспроможний протидіяти внутрішньошлуночковому тиску.Стінка серця стоншується і випинається назовні,що призводить до утворення порожнини—аневрізми серця.компенсаторно в ній утворюється тромб.Він прикриває надриви міокарда і посилює міцність стінки.При недостатньому тромбоутворенні кров проникає під ендокард і некротизовану тканину,що призводить до розриву серця.Причинами смерті в ранньому періоді є кардіогенний шок,фібріляція шлуночків,асистолія,гостра серцева недостатність.З часом на перше місце виходять розрив серця тромбоемболія судин головного мозку.При хронічній ішемічній хворобі смерть настає від серцевої недостатності,тромбоемболічних ускладнень,розриву стінки аневризми.

 

 

Аритмії серця—це  порушення частоти ,ритму і послідовності серцевих скорочень. Аритміями супроводжуються функціональні  й органічні ураження міокарду і клапанного апарату :гіпертонічна хвороба,міокардіодистрофії,інфаркт міокарда,міокардити,уроджені і набуті вади серця,нейроциркулярна дистонія.

 

Порушення автоматизму сино-атріального вузла проявляються синусовою тахікардією,синусовою брадикардією і синусовою аритмією.

Синусова тахікардія-це правальний ритм із частотою скорочень понад 100скорочень  за хв.в стані спокою.Виражена тахікардія при органічних ураженнях міокарда може призвести до серцевої недостатності.

Синусова брадикардія-це сповільнення серцевої діяльності нижче 60 скорочень за 1хв.

Синусова аритмія.коли сповільнення і прискорення серцевих скорочень чергуються-це залежить від неравномірної генерації імпульсів у сино-атріальному вузлі Коли нижчи відділи проявляють власний автоматизм (стають водіями ритму)—гетеротропні(атріовентрикулярний і ідіовентрикулярний ритми) При атріовентрикулярному ритмі джерелом імпульсів стає верхня частина пучка Гіса(компенсаторний механізм,коли сповільнена генерація імпульсів усино-атріальному вузлі,або коли вони не доходяьт до пучка Гіса)-блокади .При ідіовентрикулярному(шлуночковому) ритмі джерелом імпульсів стають пучок Гіса,його ніжки і розгалудження,волокна Пуркіньє.Це свідчить про глибоке ураження серця з пригніченням центрів автоматизму,вузлів :сино-атріального і атріо-вентрикулярного.

 

Порушення збудливості-коли можливий  активний механізм  (за межами атріо-вентрикулярного вузла) появи додаткових джерел генерації імпульсів,які проявляються екстрасистолією,параксизмальною тахікардією та іншими аритміями  названими активними ектопічними ритмами.

Екстрасистолія-це передчасне скорочення під впливом додаткового імпульсу.

Пароксизмальна тахікардія-це група екстрасистол,які повторюються з високою частотою.

 

Порушення провідності.Коли хвиля збудження не може подолати якоїсь ділянки провідної системи—блокада.Залежно від місця затримки імпульсу розрізняють блокади :

Сино- аурикулярна-імпульс блокується міжсино-атріальним вузлом і передсердіями;

Внутрішньопередсердна—перерваний перехід синусового імпульсу через шляхи передсердь;

Передсердно-шлуночкова імпульс затримується на межі контакту передсердь і передсердньо-шлуночкового вузла або між передсердно-шлуночковим вузлом та пучком Гіса;

Внутрішньо-шлуночеова блокується передача у ніжках пучка Гіса  або в системі Пуркіньє.

 

Комбіновані порушення автоматизму і провідності.Для виникнення  цих аритмій  такі умови:наявність численних ектопічних вогнищ збудження і неодинакова швидкість проведення імпульсу в різних відділах провідної системи.Коли частота скорочень досягає 180-400  в хв.,але діяльність остається ритмічною---мерехтіння передсердь.Коли частота досягає 400-600 скорочень в хв. –передсердя втрачають функцію насоса  і не можуть перекачувати кров,ця аритмія називається –миготіння передсердь.Якщо шлуночки скоротилися раніше ,ніж наповнилися кров’ю під час діастоли,то  пульсової хвилі не буде і частота пульсу виявиться нижчою ніж частота скорочень серця—дефіцит пульсу.

 

Фібриляція шлуночків—безладне скорочення м’язових волокон. Справжня систола відсутня,тому кровообіг припиняється і настає смерть.

 Фармакологія . Лекція №4  для 2А л-с на20.01.01,  2Бл-с. н а19.01 І.В.Нековаль стор.101-141

Тема: Синтетичні хіміотерапевтичні  засоби. Сульфаниламідні,противірусні,протитуберкульозні,протисифілітичні,проти –гельмінтні,протимікозні препарати.

Сульфаніламідні препарати –це синтетичні хіміотерапевтичні засоби.що є

похідними аміду сульфанілової кислоти.

До них швидко виникає резистентність.

До них чутливі коки,кишкова паличка,збудники шигильозу.холерний вібріон,клостридії,збудники дифтерії,сибірки,хламідії.

-Тип дії-бактеріостатичний(крім бісептолу,він бактеріцидний)

Механізм дії:порушується метаболізм мікробу і він зупиняє ріст.

-Всмоктування відбувається у тонкому кишечнику.

-Добре проникає у тканини.

-Їх метаболіку випадають в осад і пошкоджуютьканальці нирок.

-Виводяться через нирки та печінку.

Добова доза в перший день----1-2гр,а потім----0,5-1,0гр.,через5-7 днів.

Побічні ефекти:нефротоксичність,алергійні реакції,пригнічення кровотворення.

-Поступово втрачають значення.

 

Стрептоцид короткої дії, застосування місцеве та внутрішнє,швидко всмоктується,діє 6годин.

Сульфадимезин і етазол—швидко всмоктується зтравного каналу,виділяється нирками.

Сульфален—препарат надтривалої дії,концентрація в  крові триває 7діб.

Сульфамідні препарати,що всмоктуються укишечнику—фталазол,сульгін

Діють у самому кишечнику бактеріостатично ,прийом внутрішньо.

Препарати місцевого застосування: сульфацил натрій,альбуцид—водний розчин.

Комбіновані препарати:  поєднаннясульфамільних  і саліцилова кислота—

Салазопіридин.

 

Похідні 8-оксихінолу

Нітроксолін(5-Нок)виділяється в незмінному виді нирками—для лікування нирок.

Хлорхінальдол—для лікування кишкових інфекцій.

 

Похідні нітрофурану:

Фурацилін-для зовнішнього застосування ,антісептик.

Фуразолідон-для кишкових і пртозойних інфекцій(лямблії,трихомонади)

Фурадонін-для лікування сечових шляхів.

Фурагін-для зовнішнього (промивання ран)  і внутрішнього застосування.

 

Фторхінолони мають перевагу перед антибіотиками –тип дії бактерицидний,

широкий спектр дії

Препарати: ципрофлоксацин,норфлоксацин,офлоксацин(не можна приймати алкоголь при прийому препарату).

 

 

Противірусні засоби.

-препарати з обмеженим терапевтичним ефектом

-ефективне застосування з профілактичною метою або місцево.

-мають практичне значення для профілактики і лікування грипу

-захищають клітину від проникнення в неї вірусу

-призначають в перші 2 дні хвороби

До цих препаратів належать:ремантадин,оксолін,Інтерферони,герпевір,ацикловір,неовір,флоре-наль,Бонафтон.Для лікування СНІДу-азидотимідин.

Оксалін-мазь 2р.на день на слизову носа,або розчин по2кр.у кон'юнктиву5-6р. на добу.

Інтерферони отримують з крові людини.Закапують у носові ходи ,або інгаляційно.

Ацикловір гальмує синтез нуклеінових кислот вірусу.

 

Протитуберкульозні засоби---засоби ,які затримують розмноження і зменшують вірулентність мікобактерії туберкульозу.Виділяють 3 групи:

1.(найбільш ефективні)

Ізоніазид—в залежності від дози бактеріостатична,або бактерицидна дія,добре всмоктується і проникає у тканини,виводиться нирками,для всіх форм туберкульозу.Нейротоксичний.

Ріфампіцин—антибіотик,терапевтичний ефект8-12годин,ризначається всередину і в/в.

2.(ефективні)---етіонамід,етамбутол,фтивазид,стрептоміцин,циклосерин,ломефлоксацин.

Фтивазид-менше токсичний,застосовується після курсу лікування амбулаторно.

3.(найменш ефективні)—ПАСК.тібон.

 

Протиспірохетозні засоби-це антибіотики(пеніциліни,тетрацикліни,еритроміцин,цефтриаксон)та препарати вісмута(бійохінол,бісмоверол,пентабісмол)

Бійохінол пригнічує розмноження блідої спірохети,виявляє протизапальну дію.Бісмоверол пригнічує ріст і розмноження спірохети.Препарати вводяться в/в.

 

 

Протигельмінтні засоби діляться на 3групи:

1.Засоби ,які призначають при кишкових нематозах:

Піперазин адипінат (при аскаридозі курс 2дні,при ентеробіозі-5днів)Нафтамон(при аскаридозі за2години до сніданку5,0г. Всередину 3-5днів)

Вермокс(при ентеробіозі100мг,таблетку розжувати)Левімізол(всередину 1р.перед сном)

Пірантел.

Використовують квітки піжми.

2.Засоби ,які призначають при кишкових цистодозах:

Фенасал—використовують одноразово 8-12 табл. зранку або через3-12годин після вечері.Перед прийомом вжити 2гр. гідрокарбонату натрію.

Використовують насіння гарбуза.

3.Засоби,які застосовують при позакишкових гельмінтозах:

Дитразин цитрат.

Хлорксил-при трематозах печінки.

Празиквантел –широкий спектр дії.

 

Протимікозні засоби ділять на 3 групи:

1.Засоби для лікування хворих з системними глибокими мікозами:амфотетрацин В,амфоглюкамін,микогептин,міконазол.

2.Засоби для лікування хворих з дерматомікозами:Клотримазол (мазь,крем,

розчин),нітрофунгін(розчин),гризеофульвін-антибіотик(всередину і суспензія),мікосептин(мазь),мікозолон(мазь).

3.Засоби для лікування кандидомікозів:Ністатин та леворин---антибіотики


 Патоморфологія.  Лекція.

Тема :Патоморфологія  та патофізіологія системи  травлення.

 

Травні процеси беруть свій початок у порожнині рота,продовжуються  у шлунку і кишечнику.Порушення травлення у порожнині рота  пов’язане  із розладами жування і функції слинних залоз(гіпер  і гіпосалівація).Недостатність жування може бути наслідком порушення іннервації жувальної мускулатури,травми,захворювань зубів.

 

Ангіна-інфекційне захворювання з вираженими запальними змінами лімфоїдної тканини глотки і піднебінних мигдаликів.Ангіна перебігає гостро і хронічно. Гостру  поділчють на :

-катаральну, коли слизова мигдаликів і піднебіння різко повнокровна,синюшна,набрякла,вкрита серозно-слизистим ексудатом;

-фіброзну,коли слизова оболонка вкрита біло-жовтою плівкою,яку важко зняти;

-гнійну,коли збільшення мигдаликів,у зв’язку з їх набряком і нейтрофільною інфільтрацією.Флегмонозна і абсцедуюча форми.

-лакунарну,коли є скупчення у глибині лакун серозного,слизового або гнійного ексудату.На мигдаликах жовті плівки,які легко знімаються.

-некротичну і гангренозну(при скарлатині і лейкозі).При некротичній поверхневий або глибокий некроз із крововиливами.Вона може переходити в гангренозну (розпад тканини);

-хронічна ангіна—в результаті рецедивів гострої.Для неї характерні гіперплазія і склероз мигдаликів та їх капсули,розширення лакун,іноді поверхневі виразки.Ускладнення ангіни пов’язані з переходом запалення на  навколишні тканини і розвитком паратонзилярного абсцесу,флегмони клітковини зіва,тромбофлебіту.Генералізація може призвести до сепсису.Рецедиви ангіни сприяють винекнення ревматизму,гломерулонефриту та інших інфекційно-алергічних захворювань.

Стравохід. Порушення динаміки  проявляється  підвищенням(гіперкінез) при спазмі м’язів; зниження--(гіпокінез),крайнім проявом є атонія,що виникає при порушенні іннервації.На шляху проходження їжі можуть виникати перешкоди у вигляді звужень(післяопікові рубці ,пухлини) або дивертикули(сліпе випинання стінки стравоходу),причинами яких є уроджена неповноцінність сполучної і м’язової тканин і запальні процеси,які супроводжуються дистрофією і склерозом.Дивертикул може ускладнитись запальним процесом—дивертикуліт.

 

Шлунок.В нормі кислотність40-60ОД. Патологічна секреція :підвищення—гіперсекреція,зниження—гіпосекреція; безперервна і надмірна секреція натще—спонтанна секреція,повна відсутність секреції—ахілія.

Моторика шлунка пов’язана з евакуацією,що залежить від  м’язового тонусу і перистальтики.Швидка евакуація призводить до недостатнього перетравлювання їжі,сповільнена—до розвитку бродіння і гниття.Спастичне скорочення гладкої мускулатури призводить до болю.Докліничних ознак порушення травлення належать гикавка,печія,відрижка,блювота,нудота.

 

Гастрит-запалення слизової оболонки шлунка.Запалення може бути гострим і хронічним ;дифузним і вогнищевим.Залежно від характеру ексудату :

-катаральний—слизова потовщена,набрякла,гіперемована,поверхня вкрита слизом.Гістологічно :дистрофія і злущення поверхневого епітелію з утворенням ерозій,коли їх багато—ерозивний гастрит.

-фібринозний—у формі катарального або дифтерійного запалення.Слизова вкритафибринозною плівкою сірого або жовтоватого кольору.

-гнйний (флегмонозний)-тяжкий перебіг при травмах шлунка, виразковіфй хворобі,виразковому раку.Слизова різко потовщена,складки грубі з крововиливами і фіброзно-гнійним нашаруванням.Лейкоцитарний інфільтрат просякає всі шари шлунка і навколишню очеревину,що призводить до розвитку перигастриту і перитоніту.

-некротичний є результатом дії на слизову шлунка  кислот і лугів,які коагулюють і руйнують її.Некротичний процес може призвести до розвитку флегмони або її перфорації.

 

Хронічний гастрит-самостійне захворювання ,яке має власну етіологію і патогенез і рідко пов’язане з гострим гастритом. Він характеризується тривалим існуванням дистрофічних і некробіотичних змін епітелію,внаслідок чого відбувається порушення її структури і регенерації.Процес завершується атрофією і склерозом.Хр. гастрит—це не запальний процес ,а прояв порушення  регенерації і дистрофії.Процес  порушення регенерації  зводиться до сповільнення дифференціації парієнтеральних клітин,з’являються незрілі клітини,які швидко гинуть ще до того моменту ,коли відбудеться диференціація клітин,що йдуть хм на заміну.

Морфологічно розрізняють поверхневий і атрофічний гастрити.Поверхневий—порушення регенерації і дистрофія поверхневого епітелію,без атрофії залоз.Атрофічний—атрофія залоз,якапередує розвиток склерозу.При хр. Гастриті виражені процеси спотвореної регенерації і структуроутворення,які призводять до клітинної атипії(дисплазії),на його фоні часто утворюється рак шлунка.

 

Виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки

Патогенез виразкової хвороби---як порушення рівноваги між факторами які порушують і захищають слизову оболонку.До факторів пошкодження відносять кислий шлунковий сік та різні фізичні і хімічні чинники,до факторів захисту—слизовий бар’єр,достатнє кровопостачання,високу регенераторну здатність слизової,лужні властивості слини і панкреатичного соку.Значна роль відводиться бактерії Helicobacter pylori ,яка руйнує слизову шлунка і робить доступною для перетравлюючої дії шлункового соку.Виразкова хвороба асоціюється з групою крові 0(1).

Морфогенез включає стадії :ерозії,гострої виразки і хр. виразки.

-ерозія-це поверхневий дефект,який не проникає глибше її м’язової пластинки.Виникають вони в результаті некрозу ділянки слизової з подальшим крововиливом і відторгненням змертвілої тканини.

-гостра виразка—під впливом шлункового соку некротизуються глибші шари стінки шлунка і ерозія перетворюється в виразку  круглої або овальної форми.

-хр. виразка може проникнути до серозної оболонки.Краї в неї  валикоподібні,щільні.Край виразки загнутий,підритий і слизова оболонка нависає над дефектом.Мікроскопічно : дно представлене сполучною тканиною,а слизова по краях з явищами хронічного запалення.

Морфогенез виразки 12-палої кишки ідентичний.

Виразкова хвороба дає ускладнення : виразково-деструктивні—кровотеча,перфорація,пенетрація(коли дном виразки—сусідній орган) ; запальні—гастрит,дуоденіт,перигастрит,перидуоденіт;   виразково-рубцеві—звуження відділів шлунка і 12-палої кишки,деформація,малігнізація ;  комбіновані.

 

 

Порушення травлення в  кишечнику.

Травлення в кишечнику забезпечують жовч,панкреатичний і кишечний соки. При дефіціті жовчі страждає перетравлення жирів,що тягне  порушення  травлення білків.Недостатнє надходження панкреатичного соку спричиняє неповноцінне травлення  жирів,білків,вуглеводів,нуклеїнових кислот. У випадках різкого зростання проникності можливе всмоктування незвичних продуктів неповного розщеплення й отруйних речовин  із подальшим розвитком аутоімунної інфекції.Частою причиною сповільненого всмоктування є спадкова і набута (мальабсорбція)  ферментопатія. Морфологічні прояви цих ентеропатій ідентичні :дистрофічні зміни й атрофія слизової тонкої кишки..На пізніх стадіях—майже  повна втрата ворсинок і склероз слизової оболонки.

Порушення секреції в кишечнику---посилення або послаблення його моторики(гіпер і гіпокінез)

Активація гнильної флори може стати причиною здуття кишечника—метеоризму.

Серйозним порушенням просування харчової кашки по кишечнику є кишкова непрохідність Її поділяють на механічну і динамічну.Причинами механічної :екстраорганні—злуки черевної порожнини,перегини,защемлення,стискування,скручування,завороти,вузли ; інтраорганні причини—вузлики кишки, рубцеві стенози,емболії,тромбози,інвагінації,аскариди,сторонні тіла. Динамічну кишкову непрохідність  поділяють на спастичну і паралітичну. Іноді спазм в одних відрізках кишечника і парез в інших.

 

Запалення кишечника. 

 

Ентеріт-запальний процес в тонкій кишці.Гострий ентерит :катаральний,фіброзний,гнійний,некротично-виразковий.

-катаральний—гіперемія і набряк слизової,яка вкрита серозно-слизовим або серозно-гнійним ексудатом.Ексудатом просякнута слизова і підслизова оболонки.Дистолфія і злущення ентероцитів.

-фіброзний-слизова некротизована і просякнута фіброзним ексудатом.Запалення може бути крупозним або дифтеритичним.Після відторгнення ексудату залишаються глибокі виразки.

-гнійний-розвиток гнійників або флегмони.

некротично -виразковий- ---некроз і виразки.

При всіх формах розвивається гіперплазія.Гострий ентерит може ускладнитися кровотечею або перфорацією з подальшим розвитком перитоніту.

Хронічний ентерит—не стільки запальні явища,скільки порушення процесу регенерації ентероцитів.Завершальним етапом порушень регенерації слизової оболонки є її атрофія,деформація,склероз,вкорочення ворсинок,кистозним розширенням крипт.

 

Апендицит—гостре або хронічне запалення червоподібного відростка сліпої кишки.Апендицит викликається активованою ентерогенною аутоінфекцією.Пусковим механізмом хвороби---судинні розлади в стінці відростка.Спазм судин призводить до стазу крові і лімфи,крововиливів,порушення трофіки відростка,розвитку дистрофічних і некробіотичних змін його тканин.Сприятливими умовами є порушення перистальтики й атонія відростка,його перегини,утворення в його просвіті калових каменів,наявність паразитів і сторонніх тіл.

 

Коліт-запально-дистрофічне запалення товстої кишки.Запальний процес локалізується в слизовій оболонці  і підслизовій основі.Розрізняють :катаральний,гнійний,фіброзний,геморагічний,некротичний,гангренозний коліти.Слизова оболонка при цьому неравномірно повнокровна,набрякла,з поодинокими ерозіями,вкрита катаральним ексудатом.

Хронічний коліт патогенетично пов’язаний з гострим.Проявляється запаленням,поєднаним з дистрофією.Далі –атрофія і склероз слизової.

 

Патологія  печінки

У патологічних умовах у печінці найчастіше відкладаються жири—жирова інфільтрація .При порушеннях білкового обміну зростає залишковий азот.Пошкодження печінки може призвести до печінкової недостатності,що рідко закінчується видужанням.Типовим проявом гострої печінкової недостатностіє токсична дистрофія ,а хронічної—жировий гепатоз.Прогресуюча недостатність закінчується комою,яка характеризується глибоким ураженням  ЦНС.

 

Порушення утворення і виділення жовчі.

Розрізняють 3 види жовтяниць :

-надпечінкова(гемолітична) виникає внаслідок надмірного внутрішньосудинного руйнування еритроцитів під дією гемолітичних отрут,інфекційних агентів,після переливання несумісної крові, в результаті резус—конфлікту в новонароджених,механічного пошкодження еритроцитів.;

-печінкова спричиняється спадковими і екзогенними факторами—порушення захоплення гепатоцитами  кон’югованого (утворюється в гепатоцитах із некон’юнгованого) білірубіну;

-підпечінкова пов’язана з утрудненням відтоку жовчі у 12-палу кишку Жовч токсично діє на печінку,в ній виникають гнізда некрозів,руйнування,цироз. 

 

Гепатит –це гостре або хронічне захворювання печінки,яке характеризується дистрофічними і некробіотичними змінами паренхіми і запальною інфільтрацією строми.Гепатит буває гострий і хронічний.  Гострий :ексудативний(серозний і гнійний) і продуктивний.Хронічний гепатит характеризується деструкцією паренхіми,клітинною інфільтрацією строми,склерозом і регенерацією.У легких випадках настає повне видужання,при масивному ураженні можливий розвиток цирозу.

 

Вірусний гепатит  викликається гепатотропними вірусами.  Пепінкові клітини пошкоджуються за механізмом алергічної реакції. Розрізняють форми  вірусного гепатиту : гостра циклічна(жовтянична), безжовтянична, некротична(злоякісна),холестатична,хронічна.

 

-циклічна характеризується балонною дистрофією(поєднання  колікваційного і коагуляційного некрозів гепатоцитів).Виникає паренхіматозна жовтяниця. Макроскопічно : печінка збільшена ,щільна і червона.Процес закінчується склерозом печінки,який може перейти в цироз.

 

-безжовтянична форма характеризується менш вираженими макроскопічними змінами.Балонна дистрофія зустрічається рідко.

 

-некротична форма—прогресуючий некроз паренхіми.Об’єм печінки різко зменшується в розмірах,вона стає зморщеною,сіро-коричневою на розрізі.Мікроскопічно: некроз гепатоцитів,оголену внаслідок резорбції некротичних  мас строму,крововиливи,стаз жовчі в капілярах.Якщо хворий не гине від печінкової коми,в нього ровивається постнекротичний цироз.

 

-холестатична форма проявляється переважанням холестазу.

 

-хронічна форма представлена або балонною дистрофією,некрозом гепатоцитів,запальною інфільтрацією строми або переважанням  інфільтрації  склерозованих портальних полів лімфоцитами ,гістіоцитами, млазматичними клітинами.

 Смерть при вірусному гепатиті настає від гострої або хронічної недостатності.

 

Алкогольний гепатит—гостре або хронічне захворювання від алкогольної інтоксикації.Закінчується цирозом. Вцитопламі гепатоцитів –галін(фібрилярний білок ,який синтезується під впливом алкоголю і спричиняє їх загибель.

 

Цироз—хронічне захворювання,яке характеризується склерозом і  структурною перебудовою тканин та деформацією печінки. Патоморфологія : дистрофія і некроз гепатоцитів,спотворена регенерація,дифузний склероз,структурна перебудова,деформація печінки.Печінка щільна і горбиста.

 

Холецистит-запалення у жовчному міхурі. Гостре і хронічне.Воно викликане  інфекцією на фоні  дискенезії жовчних шляхів і застою жовчі. Гострий холецистит ускладнюється проривом жовчного міхура з розвитком жовчного перитоніту.У випадках закриття пухирної протоки і скупчення гною в порожнині розвивається емпіема  міхура. Хронічний холецист є наслідком гострого.Морфологічно проявляється атрофією і склерозом слизової з явищами інфільтрації,інколи виникають петрифікація стінки міхура й аденоматозне розростання  слизової Калькульозний холецистит-камені жовчного міхура.Виявляються явища хронічного запалення з періодичними загостреннями.Коли камінь потрапляє в загальну жовчну протоку і викликає її оклюзію розвивається підпечінкова жовтяниця..

 

Жовчнокам’яна хвороба-захворювання,зумовлене утворюванням і наявністю конкрементів у печінкових та позапечінкових жовчних протоках. Морфологія :наявність ходів Лушке(саме вних скупчується жовч) та гранульоматозне запалення.Холестерин кристалізується і випадає в осад,резорбується він гігантськими клітинами і утворюється гранульома.

Панкреотит- гостре або хронічне запалення підшлункової залози.Гострий розвивається при порушенні відтоку панкреотичного соку при дискенезії протокМорфологічні прояви : набряк,некроз,крововиливи,нагноєння ,секвестри і кісти.Залежно від переважання одного із цих компонентів розрізняють геморагічний. Гнійний або некротичний панкреотит

Хронічний  може стати ускладненням гострого або бути самостійним.Переважно поєднання атрофічних і склеротичних проявів.Склеротичні зміни нерідко спричиняють порушення прохідності проток і утворення кіст.Об’єм залози зменшується.вона деформується,набуває хрящевої консистенції,виявляються вогнища запалення.Смерть настає від шоку і перитоніту.

 Стоматологія.   Лекція.

Тема :Травми  та  пухлини  щелепно-лицьової ділянки.

 

Переломи  кісток лицевого скелета

 

Переломи кісток носа без зміщення уламків або боковим чи передньозаднім їх зміщенням.Хворі скаржаться на значну ,але короткочасну кровотечу,порушення дихання,утворення крововиливів повік.Можлива перфорація передньої черепної ямки і ліквору.При пальпуванні—крепітація уламків.

 

Переломи виличної кістки і виличної дуги.

 Перелом виличної дуги—порушення неприривного виличного відростка виличної кістки і виличного відростка скроневої кістки.Переломи завжди множинні : утворюються три щілини і два уламки,котрі зміщуються всередину і вниз.Хворі скаржаться на  ускладнення при відкриванні рота.При огляді—деформація обличчя,при пальпації –западання виличної дуги.

Перелом виличної кістки—її відокремлення від скроневого відростку верхньої щелепи,лобної і скроневої кісток.Наступає зміщення тіла виличної кістки  назад і всередину,іноді повертання уламків по вісі з проникненням у верхньощелепну пазуху і порушенням передньої стінки верхньої щелепи.Тоді внаслідок розриву слизової оболонки—кровотеча.Хворі скаржаться на  втрату чутливості в межах іннервації підочного нерва,деформацію обличчя.При пальпації нижнього очного краю з’являється симптом «сходинки».Перкуторно—симптом «розбитого горщика»

 

Переломи і поранення нижньої щелепи.

При переломах нижньої щелепи від сили тупої дії виникає типове зміщення відламків під впливом тяги прикріплених до них м’язів,власної маси відламків.При піднадкісткових переломах,коли сила,що викликала перелом,була незначною,і іноді при серединних переломах у ділянці кута щелепи не відбувається зміщення відламків.У таких випадках розриву слизової оболонки не відбувається.

При локалізації перелому тіла нижньої щелепи по середній лінії зміщення відламків може бути мінімальним або відсутнім із-за рівномірної тяги м’язів дна порожнини рота.Між відламками у ділянці нижнього краю тіла щелепи може  утворитися невелика щілина за рахунок тяги жувальних м’язів.

 При перелому у ділянці іклів,премолярів,молярів зміщення відламків може бути значним.Малий відламок внаслідок скорочення жувальних м ‘язів зміщується вгору,вперед і всередину.Великий відламок через скорочення м’язів,що опускають нижню щелепу з двох боків і однобічної тяги крилоподібних м’язів зміщується донизу і в бік пошкодження—спостерігається  сходинкоподібне співвідношення відламків.

При переломах у ділянці кута ,якщо щілина проходить  у межах прикріплення  жувальних м’язів(серединний ангулярний перелом) зміщення частіше не відбувається,а коли щілина проходить позаду цього м’яза,гілка і щелепа  зміщуються догори,вперед і всередину.Великий відламок  у передньому відділу опускається і зміщується в бік перелому.

При переломі виросткового відростку зміщення короткого відламку зумовлено  напрямом сили удару  і тягою латерального крилоподібного м’яза.Великий відламок підтягується догори і в бік пошкодження.Має місце порушення прикусу.

При двосторонніх переломах виросткового відростка малі відламки зміщуються вперед і всередину.

У пацієнтів з переломами нижньої щелепи  нерідко рот буває напіввідкритим,і з нього витікає слина з домішками крові.Вимушене положення нижньої щелепи зумовлено тим,що при закриванні рота відламки переміщуються і з’являється різкий біль.Часто відсутність або зниження чутливосиі нижньої губи і підборіддя.

 

Переломи  і  поранення  верхньої  щелепи.

 Внаслідок міцного з’єднання верхньої щелепи з  сусідніми кістками часто при її переломі одночасно виникають переломи інших кісток обличчя, а іноді і основи черепа.Верхня щелепа має кілька слабких ділянок,у яких при травмі відбуваються переломи.Вони носять назву переломів за Ле Фором. Є три типи таких переломів :

Вивчити по Ю.І.Мастеров «Захворювання зубів і порожнини рота» стор.280

Перша допомога : спочатку слід вжити заходів щодо виключення розвитку ряду загальних і місцевих ускладнень---запобігання винекнення шоку,асфіксії, припинення кровотечі або поновлення крововтрати.При відкритих переломах щелепи потерпілому після внутрішньошкірної проби вводять протиправцеву сироватку(3000МО) або протиправцевий анатоксин за схемою.При транспортуванні тимчасово закріплюють відламки щелепи за допомогою марлевих і стандартних пов’язок(опірна шапочка,жорстка підборідна праща) ,якщо їх нема тоді виготовити  із прогіпсованого бинта.

 

Пухлини.

Доброякісні пухлини  одонтогенного походження.

Амелобластома пухлина епітеліального походження.Характерна наявність овальних порожнин різного розміру,розділених тонкими костними перетинками.

Одонтогенна фіброма складається із сполучнотканинної строми і залишків епітелію,який утворює зуб.

Одонтома –конгломераи тканин зуба і пародонта.Основною тканиною являється дентоподібна речовина.

Епуліс—новоутворення розташоване на альвеолярних відростках щелеп.Складається із ніжки,розташованої на яснах і більш широкої верхівки.Мають щільну консистенцію.

 

Остеогенні пухлини щелеп.

Хондрома утворюється із хрящової тканини,з’являються у вигляді вузла,які випинаються на зовнішній поверхні щелеп.

Остеома утворюється із кісткової тканини.

Остеобластокластома-представлена остеобластами і остеокластами.Інколи перетворюються на злоякісні новоутворення.

Міксома—пухлина слизової тканини.Пухлина м’якої консистенції,безболісна округлої або вузловатої форми Часто малігнізується.

 

Злоякісні пухлини.—це рак губи,рак язика,рак нижньої щелепи,рак верхньої щелепи. Це пухлини епітеліальної природи.

Пухлини неепітеліальної природи :фібросаркома,мікросаркома.

 

Перед лікарем і фельдшером стоїть завдання :раннє виявлення  злоякісних пухлин щелепно—лицьової ділянки.У ділянці обличчя і щелеп можуть локалізуватися як  первинні пухлини,так і вторинні---метастази з органів,що знаходяться в інших частинах тіла.Зрозвитком хвороби  з’являється і посилюється місцевий біль,постійне погіршення загального стану,порушення форми і  функції ураженого органу.В анамнезі таких хворих є вказівки про наявність одного з предпухлинних захворювань :дискератозу, хронічного запалення,виразки,яка довго не загоюється,або тріщини,плями.Пухлина стає помітною у випадку зміни форми органу при незміненому або незначному порушенні функцій останнього.Біль з’являється  лише за значних розмірів або за близькостю пухлини до нервового стовбура.

  Фармакологія.      Тема лекції : Лікарські засоби. Що впливають на функцію органів дихання. Нековаль  стор.263-275.   Стимулятори дихання,...