Мікробіологія.  Лекція.

Тема :   Збудники   бактеріальних    повітряно-крапельних  інфекцій.

Люта В.А. стор.278-301.

 

Епідемічний процес  виникає і підтримується за наявності і  взаємодії трьох ланок: джерела збудника інфекції; шляхів і факторів передачі збудника від зараженого організму до здорового ;  сприйнятливості населення до данної інфекції.

Резервуар збудників інфекції—це люди,тварини,рослини,грунт,вода ,в яких збудник живе,розмножується,зберігається як вид, і які забезпечують можливість його передачі сприйнятливим макроорганізмам.

 

Джерело збудників інфекції—це конкретний заражений організм людини.тварини. або об’єкт довкілля,який є природним середовищем для розмноження і накопичення  патогенних мікробів і від якого вони можуть потрапити у сприйнятливий макроорганізм і заразити його.

 

Збудники інфекційних хвороб переміщуються від джерела  до сприйнятливого організму певним способом—механізм передачі інфекції.

Повітряно—крапельний—збудник локалізується на слизових оболонках дихальних шляхів,виводиться з організму у складі аерозолю,що утворюється під час розмови,і поширюється на відстань 1-1,5 м ; він також поширюється під час чхання і кашлю на відстань 2-3м.У макроорганізм збудник  проникає разом із повітрям(кір,коклюш, менінгококова інфекція) Краплинним шляхом поширюються інфекції.збудники яких не стійкі до висихання і низької температури.

 

Для виникнення  інфекційної хвороби має значення місце проникнення збудника_вхідні ворота.Це ті тканини і органи,через які патогенні мікроорганізми потрапляють у макроорганізм.

Внутрішньолікарняні інфекції виникають у хворих під час перебування,лікування.обстеження ч звернення за медичною допомогою в лікувально-профілактичні заклади або у медичного персоналу через їх професійну діяльність.Повітряно-краплинний  один із шляхів передачі.

 

Коринебактерії  дифтерії-збудник дифтерії-палички,що спричиняють утворенню плівки.Є патогенні і непатогенні види,спору не утворюють,утворюють мікрокапсулу Є нерухливі,мають фімбрії,грампозитивні.Для морфології збудників дифтерії характерна велика різноманітність розміру клітин.Для виявлення зернистості препарат фарбують за Нейссером або метиленовим синім. Вони вибагливі до поживних середовищ,що містять кров або сироватку крові.Коринебактерії—аероби або факультативні анаероби. Температура росту 35-37 град. Антигенна структура-декілька десятків антигенів,розрізняють 11серотипів.

Резистентність-стійкі в навколишньому середовищі. Під впливом високої темп. І дез. Засобів вони швидко гинуть.

Фактори патогенності :Фактори адгезії і колонізації(фіббрії) ,фактори інвазії (гіалуронідаза,нейраміназа.протеази), екзотоксин(пригнічує синтез білка),біологічно активні речовини(пригнічують фагоцитоз, сприяють всмоктуванню і поширенню екзотоксину по організму)

Джерелом хвороби—є хворий,реконвалесцент, носій.Основним механізмом передачі є повітряно-краплинний,можливий контактно-побутовий.Факторами передачі є предмети побуту,харчові продукти.Хворий заразний протягом усього періоду хвороби,реконвалісценції.Середній термін бактеріоносійства у реконвалесцентів від 2 до 7тиж.—3міс.Основну роль в епідеміології дифтерії  відіграють носії.

Мікробіологічна діагностика :відбирають матеріал з уражених ділянок(носа,ротоглотки),незвичайних локалізацій(вуха чи ока,рани,шкіри,піхви).Проводять:мікроскопічний,бактеріологічний і серологічний методи.

Профілактика :дифтерійний анатоксин,який входить до різних комбінованих вакцин.

 

 

Бордетелі.Три види  цього роду : коклюшний,паракоклюшний. Бронхосептичний—спричинюють кліничний синдром коклюшу.

Форма овоїдної палички,спору не утворюють,утворюють  капсулу,нерухливі,грамнегативні.

Культування. Бордетелі облігатні аероби,вибаглива до середовищ(на МПА і МПБ не росте).використовують середовища Борге-Жангу(картопляно-гліцериновий агар з кров’ю) і козеіново-вугільний агар(КВА)

Бордетелі мають низьку ферментативну активність.Вони не ферментують вуглеводи,не розріджують желатин.

Антигенна структура.Виділяють родові, видові,типоспецифічні антигени. Окремі компоненти позначають цифрами від 1до16(фактори).

Резистентність—не стійкі в навколишньому середовищі,вони чутливі до УФ променів,дез.засобів.За темп.56-60 град. гинуть через 10-15хв.У висушеному мокротинні вони гинуть через декілька год.,чутливі до низької темп., малочутливі до антибіотиків.

Фактори патогенності :фактори адгезії(поверхневі антигени-тропізм до епітелію дихальних шляхів) ; термолабільний екзотоксин(уражає нервову і судинну системи) ; ендотоксин(сенсибілізуючу і загальнотоксичну дію);термолабільний дермонекротичний токсин(спричинює некроз тканин, стимулює формування гіперчутливості до гістаміну.серотоніну);трахеальний цитотоксин(руйнує миготливий епітелій) капсула (пригнічує фагоцитоз) ;ферменти агресії(гіалуронідаза,плазмокоагулаза,лецитиназа).

Джерелом є хворі і носії.Механізм зараження—повітряно-краплинний.

Імунітет- порівняно стійкий

Мікробіологічна діагностика : бактеріологічний-метод ранньої діагностики(слиз із задньої стінки глотки) ; серологічний-метод пізньої діагностики(антитіла з’являються не раніше від 3-го тижня хвороби) ;молекулярно-генетичний—виявляють антиген в  кліничному матеріалі.

Профілактика—виявлення і ізоляція хворих.Для специфічної профілактики використовуютьАКДП,яка містить коклюшний компонент.

 

 

Мікобактерії туберкульозу ділять  на  патогенні і атипові (умовно-патогенні і сапрофіти)Атипові спричинюють  мікобактеріози. Сапрофіти можуть бути представниками  нормальної мікрофлори. Атипові  мікобактерії у людей спричинюють  захворювання переважно на фоні імунодіфециту. До патогенних належить збудник туберкульозу.

 

Мікобактерії туберкульозу-це поліморфні прямі або злегка  вигнуті палички,нерухливі,спору не утворюють,мають мікрокапсулу,грампозитивні. Мікобактерії вибагливі до поживних середовищ.Для їх росту використовують кров’яні, яєчні середовища з додаванням  гліцерину, амінокислот та ін. факторів росту.Вони аероби(опт. темп. Для росту-37-38 град.),капнофільні(краще ростуть  в атмосфері ,що містить Со2  5-10%.Розмножується шляхом простого поділу і брунькуванням.

Ферментативна активність.Виявлено протеолітичні,сахаролітичні  ферменти,уреази,ліпази,каталазу.Під час диференціації мікобактерій туберкульозу від атипових і сапрофітних мікобактерій  найчастіше враховують здатність продуктувати  каталазу.

Антигенна структура.Сероваріантів не виявлено.

Резистентність—найбільш стійкі у навколишньому середовищі із аспорогенних форм бактерій.,що пояснюється великим вмістом ліпідів.

Фактори патогенності :Ліпіди(вони пригнічують міграцію лейкоцитів,стимулюють гострий запальний процес,зумовлюють незавершений фагоцитоз) ;Корд-фактор склеює мікобактерії,утворюючи «коси » та джгути; Туберкулін-токсин.

Епідеміологія—туберкульоз  може бути екзогенною і ендогенною інфекцією.Основне джерело інфекції-хворі люди,а також тварини.існує декілька шляхів передачі.Основним є повітряний шляхпісля вдихання збудник праникає в бронхіоли й альвеоли.Вхідними воротами можуть бути  мигдалики і лімфатичні вузли ротоглотки.Аліментарне зараження можливе у разі вживання молока і молокопродуктів від хворих корів.Контактне зараження може відбутися під час прямого і непрямого контакту.Рідко трапляєтьсятрансплацентарне зараження плода.  Як ендогенна інфекція туберкульоз розвивається на фоні зниження імунітету.Групою підвищеного ризику є ВІЛ інфіковані і хворі на СНІД.

Мікобактерії туберкульозу поширюються в організмі гематогенним і лімфогенним шляхами і спричинює сенсибілізацію організму.

При туберкульозі формується інфекційеий імунітет.

Мікробіологічна діагностика. На аналіз відбирають мокротиння,кров,сечу,гній,пунктат,спиномозкову рідину,випорожнення,секційний матеріал. 

 Дослідження проводять мікроскопічним(можна виявити збудника в1см куб.-50тис. клітин) ;бактеріологічним (20-100 клітин в 1см куб.) ;  люмінісцентна мікроскопія ; біологічним методом(зараження морських свинок) ;серологічний метод ; алергійний метод(проба Манту-туберкулінова проба)враховують утворення папули і її віраж.

Профілактика.Вакцинопрофілактика проводиться відповідно календаря щеплення атенуйованою вакциною БЦЖ.