Фармакологія.   Лекція.

 

Тема :Протизапальні,протиалергійні,  імунотропні  препарати.

 

Протизапальні  поділяють на  2 групи :

--стероїдні протизапальні препарати-глюкокортикостероїди ;

--нестероїдні протизапальні  препарати (НПЗП)—ненаркотичні анальгетики.

 

Стероїдні протизапальні препарати—гормони кіркової речовини надниркових залоз.До ГКС належать :кортизон,гідрокортизон,преднізолон,дексаметазон,тріамцинолон.

 

Механізм  протизапальної дії ГКС :

--пригнічення ферменту фосфоліпази,яка бере участь в утворенні простогландинів—медіаторів запалення ;

--гальмування утворення інших медіаторних речовин—брадикініну,лейкотрієнів,гістаміну,серотоніну;

--зниження чутливості тканинних рецепторів до медіаторів запалення;

--послаблення продуктивної і альтернативної фази запалення.

Показання до застосування :тяжкі форми ревматизму,артриту,поліартриту тощо.

 

Нестероїдні протизапальні препарати.

 

Механізм дії :

--пригнічення ферменту,що веде до синтезу циклооксигенази і порушення синтезу простагландинів;

--пригнічення активності інших медіаторів запалення(гістаміну,серотоніну тощо);

--змсеншення енергозабезпечення в ділянці запалення;

 --пригнічення підкіркових больових центрів.

 

Класифікація нестероїдних протизапальних препаратів :

1. похідні індолу— індометацин;

2.похідні кислот---   диклофенак-натрій (вольтарен,ортофен,наклофен), кеторолак(кетанов),  ібупрофен,  кислота ацетилсаліцилова;

3.оксиками---піроксикам, мелоксикам(моваліс);

4.похідні піравзолону---анальгін, бутадіон.

 

Показання до застосування :міалгія,артрит,радикуліт,бурсит,ревматизм,біль на тлі травматичних пошкоджень.

 

 

Протиалергійні засоби.

 

 

Класифікація :

1.антигістамінні препарати(блокатори гістамінових рецепторів):

--I покоління пригнічують ЦНС і виявляють седативну і снодійну дію.Це---димедрол, супрастин, тавегіл, діазолін, піпольфен.

--I Iпокоління мало впливають на ЦНС і тому в них незначна седативна дія та довший фармакологічний ефект.Це—лоратидин, терфенадин, астемізол, азеластин, цетиризин,прималан.

--I I I покоління –є активними метаболітами препаратів I Iпокоління,що забезпечує їхню найбільшу вибіркову дію на гістамінові рецептори(вони найбільш активні). Це—фексофенадин, еріус.

 

2.антимедіаторні препарати і мембраностабілізатори—перешкоджають виділенню медіаторів алергії. Це—кромолін-натрій, кетотифен, ГКС.

 

3. препарати,що усувають прояви алергійних реакцій :адреноміметики(адреналін,ефедрин), бронхолітики, препарати кальцію.Вони зменшують проникність судин,звужують судини,підвищують АТ,виявляють бронхорозширювальну дію.

 

 

Засоби,що впливають на імунні процеси(імунотропні засоби)—це засоби,що посилюють(імуностимулятори) чи ослаблюють(імунодепресанти,імуносупресори) імунну систему організму.

 

Імуностимулятори підвищують імунітет. Класифікація :

---специфічні—тималін, тимоген, тактивін, вілозен, міслопід, спленін, вакцини, імуноглобуліни,  пірогенал, інтерферони, продигіозан.

---неспецифічні----левамізол(декаріс) , стимулятори лейкопоезу, вітаміни, продигіозан.

 

Тималін отримують із вилочкової залози тварин.  Стимулює реакцію клітинного імунітету, регулює кількість Т-  і В-лімфоцитів.посилює фагоцитоз.

Показання до застосування :гострі та хронічні гнійно-запальні процеси,опіки,трофічні виразки,пригнічення імунітету.

 

Пірогенал—імуностимулятор,продукт життєдіяльності мікроорганізмів.Після його введення підвищується температура тіла,стимулюється лейкопоез,пригнічується розвиток рубців,покращується відновлення нервової системи.Активність препарату вимірюється в мінімальних пірогенних дозах(МПД)

 

Імунодепресанти(імуносупресори)—засоби,які пригнічують імунну систему.

Пригнічують імунну систему цитостатики(протипухлинні препарати),глюкокортикоїди(гормони кори надниркових залоз) .антагоністи пурину(азатіоприн,меркаптопурин).

 

Азатіоприн-імунодепресант,який проявляє цитостатичну дію.Увисоких дозах пригнічує функцію кісткового мозку.

Показання до застосування :профілактика відторгнення 

 Лекція. Фармакологія

Тема : Солі лужних і лужно-земельних металів.

 

Натрій..Дефіцит –проявляється спазмами непосмугованих м’язів,пригніченням ЦНС,розладами кровообігу.

Натрію хлорид—сольовий препарат,який застосовують у формі ізотонічного.гіпертонічного та гіпотонічного розчинів.

 

Ізотонічний розчин натрію хлориду—це 0,9% розчин.,його називають фізіологічним.Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рідин і клітин організму.

Показання до застосування :зневоднення на тлі безперервного блювання,проносу,опіків,інфекційні хвороби,значна крововтрата,шок,колапс ; місцево :для оброблення і промивання ран,опіків,очей,носової порожнини.Вводять ізотонічний розчин підшкірно і внутрішньовенно.

 

Гіпертонічний розчин натрію хлориду—це 2-10% концентраціяї.Його осмотичний тиск вищий, ніж тиск у клітині ,тому він спричиняє зморщування і загибель клітин,виявляє протимікробну дію.

Показання до застосування :Для оброблення і промивання  гнійних ран,опіків,абсцесів ; в/в –для зипинки легеневої,шлункової,кишкової кровотечі,та при атонії кишок ; ректально--  при закрепах як проносний засіб ; всередину--- для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

 

Гіпотонічний розчин---0,45—0,6% концентрації.Його осмотичний тиск нижчий,ніж тиск усередині клітини,тому він призводить до набухання і розриву клітини(лізису)

Показання до застосування :для виготовлення розчинів місцевоанестезійних засобів.

 

 

Солі К—це калію хлорид.

Дефіцит К в організмі призводить до появи слабкості і паралічу м’язів,порушення серцевого ритму(екстрасистолія) ,зниження перистальтики кишок.

Показання до застосування :гіпокаліємія,серцеві аритмії.

Протипоказання :повна блокада серця,порушення функції нирок,та недостатність надниркових залоз.Входить до складу препаратів Аспаркам і Панангін.

 

Солі Са—це кальцію хлорид і кальцію глюконат.

Са забезпечує і підтримує нормальний стан кісток і зубів,бере участь у згортанні крові,передачі нервових імпільсів,функціонуванні нервової,м’язової і залозистої тканин,виявляєпротизапальну,протиалергічну,протиексудативну дію;стимулює серцеву діяльність(впливає на серце протилежно йонам калію).

Препарати Са застосовують при кровотечах,алергіях,хворобах шкіри ,прищитоподібної залози,ексудативно-запальних процесах,діатезі,капіляротоксикозі,у складі комплексної терапії хворих з переломами,остеопорозом,при запальних захворюваннях.

Протипоказання до застосування :при лікуванні серцевими глікозидами,схильності до тромбозів,тяжкій формі атеросклерозу.

 

Солі Мg—магнію сульфат.

Магній є складовою багатьох ферментів,від нього залежать енергетичний обмін,нервово-м’язова збудливість,регуляція проникності клітинних мембран.Він є антистресовим елементом.Ознаки дефіциту Мg –підвищена дратівливість,апатія,депресія,тремтіння м’язів,порушення серцевого ритму.

Магнію сульфат виявляє різнобічну дію залежно від шляхів введення :

---при парентеральному введенні : пригнічує ЦНС, виявляє протисудомну дію,знижує АТ,спазмолітичну дію,знижує скоротливу активність міометрія,

--при ентеральному введенні :зумовлює рефлекторний викид жовчі,як проносний засіб.

 

 

Глюкоза—є одним з основних енергетичних джерел в організмі,має антитоксичні властивості.Вмедицині використовують у формі ізотонічного та гіпертонічного розчинів,таблеток.

 

Ізотонічний розчин  має 5% концентрацію.Його осмотичний тиск дорівнює тискові крові та рідин організму.

Застосовують при зневодненні,хронічних захворюваннях,виснаженні(кахексії),інтоксикації,хворобах печінки,колапсі,шоці,для розведення ліків.Глюкоза  в ізотонічному розчині є постійним компонентом кровозамінних та протишокових рідин.

 

Гіпертонічний розчин глюкози має 10-40% концентрацію.осмотичний тиск його вищий ніж тиск крові та міжклітинних рідин.

Показання до застосування :сприяють підвищеннюАТ,покращенню серцевої діяльності,для антитоксичної діяльності печінки.Призначають при гіпоглікемії,шоці,колапсі.Вводять глюкозу тільки в/венно,при  п/ш та в/м введенні виникають запалення та некроз тканин.

 3Ас-с Фармакологія.

Питання до іспиту.

1.             М-Холіноблокатори. Механізм дії. Основні фармакологічні ефекти.

2.             Особливості дії окремих препаратів. Гостре отруєння атропіном і надання допомоги.

3.             Умови, що впливають на дію ліків в організмі: хімічна будова, фізико-хімічні властивості, біодоступність, доза. Вік, маса тіла, індивідуальна чутливість, стать, патологічні процеси, режим харчування і склад їжі, метереологічні фактори.

4.             Лікарські засоби, які використовують для зняття  ознак стенокардії та запобігання їм. Механізм дії окремих препаратів. Шляхи введення.

5.             Кардіотонічні засоби. Механізм дії на серце. Лікарські препарати. Шляхи введення, дозування.

6.    Антигіпертензівні засоби. Загальна характеристика. Класифікація. Застосування окремих препаратів. Перевага комбінованої фармакотерапії.

7.             Протикашльові засоби, класифікація. Лікарські препарати. Застосування. Побічні ефекти.

8.             Ненаркотичні анальгетики. Механізм анальгетичної, жарознижувальної, протизапальної та протиревматичноїдії. Застосування. Побічна дія.

9.             Відхаркувальні засоби, класифікація. Застосування.

10.         Протиалергійні засоби. Механізм протиалергійної дії окремих препаратів.

11.         Застосування. Побічні ефекти.

12.         Лікарські засоби, які використовують при недостатній і надмірній секреції залоз шлунка.

13.         Засоби, що впливають на систему крові. Класифікація. Застосування.

14.         Засоби, що впливають на тонус і скоротливу активність матки. Класифікація. Застосування.

15.         Снодійні засоби, застосування. Назвати препарати.

16.         -адреноблокувальні речовини. Показання та протипоказання до застосування.Перелічить препарати.

17.         Аналептики. Загальна характеристика. Вплив на ЦНС. Лікарські препарати. Застосування.

18.         Проносні лікарські засоби. Класифікація. Механізм дії. Застосування окремих  препаратів.

19.         Антисептичні та дезінфекційні засоби. Загальна характеристика, класифікація. Застосування окремих препаратів. Механізм їхньої протимікробної дії.

20.         Протимікробні засоби. Загальна характеристика, класифікація.

21.         Антибіотики.Загальне поняття. Класифікація. Застосування окремих препаратів. Механізм і спектр протимікробної дії. Побічні ефекти. Профілактика їх.

22.         Протиспірохетозні засоби. Загальна характеристика, застосування.

23.         Протизапальні засоби стероїдної та нестероїдної будови. Механізм дії. Застосування. Побічні ефекти.

24.         Основні принципи надання допомоги при гострих медикаментозних отруєннях. Назвати антидоти.

25.         Солі лужних і лужноземельних металів, значення для організму. Застосування.

26.         Сульфаніламідні препарати. Загальна характеристика. Механізм і спектр протимікробної дії. Комбіновані препарати. Застосування. Побічні ефекти, профілактика.

27.         Препарати водорозчинних вітамінів. Полівітамінні препарати.

28.         Препарати гормонів, їх синтетичні замінники та антогоністи.

29.         Лікарські засоби, які  використовують у разі порушення секреції підшлункової залози.

30.         Седатівні засоби. Вплив на ЦНС.Застосування. Бромізм. Методи лікування.

31.         Жовчогінні лікарські засоби, класифікація. Застосування. Назвати препарати.

32.         Охарактеризуйте механізм дії, спектр застосування, побічні ефекти серцевих глікозідів. Визначити препарати, шляхи введення.

33.         Засоби для інгаляційного наркозу. Стадії наркозу. Ускладнення під час і після наркозу. Особливості дії окремих препаратів.

34.         Проаналізувати механізм дії, застосування протиалергійних засобів. Перелічити препарати, шляхи введення.

 

 Мікробіологія.Лекція.

Тема : Специфічна  імунопрофілактика  інфекційних  хвороб    та  імунотерапія.  Алергія   та   анафілаксія.

 

Для створення  активного і пасивного імунітету використовують препарати,дія  яких спрямована проти певного збудника.До цих препаратів відносять вакцини,анатоксини, сироватки, імуноглобуліни.

Імунізація є основним напрямом боротьби з інфекційними хворобпми. Система заходів для запобігання,обмеження поширення і ліквідації інфекційних хвороб шляхом проведення профілактичних щеплень називається специфічною імунопрофілактикою.Введення препаратів для створення штучного імунітету називається імунізацією.

Останнім часом вакцинопрофілактику проводять проти більше ніж 20 інфекцій.

У виробництві віакцин пріоритетними є такі напрями: створення нових вакцин; удосконалення уже відомих; створення комбінованих вакцин,які дають змогу одночасно вводити 5-6 антигенів; підвищенні імуногенності вакцин,що зменшує частоту їх введення; виготовлення вакцин для орального і інтраназального застосування,що зменшує частоту інструментальних втручань; старанне очищення вакцин від сторонніх домішок,що зменшує їх реактогенність(побічну негативну дію)

Всі препарати, які використовують для імунопрофілактики поділяють на 3 групи :препарати для активної імунізації (вакцини і анатоксини), препарати для пасивної імунізації (сироватки і імуноглобуліни—гамма –глобуліни) ; препарати для екстренної профілактики і превентивної терапії—деякі вакцини(антирабічна—проти сказу),анатоксини(протиправцевий),сироватки.

 

Вакцини-це препарати для створення штучного активного імунітету.

3 види вакцин: вакцини I покоління—корпускулярні(живі та вбиті) ; I I покоління—хімічні й анатоксини ; III покоління—штучні й генно-інженерні.

 

Живі вакцини виготовляють із живих атенуйованих(ослаблених) штамів  бактерій або вірусів. Від вихідних штамів вони відрізняються зниженою вірулентністю,але зберігають високу імуногенність. Вакцинні штами зберігають властивості розмножуватися в організмі,спричинюючи прихований інфекційний процес-вакцинну інфекцію,яка приводить до вироблення специфічного імунітету.Доживих належать вакцини проти туберкульозу(БЦЖ),туляремії, поліомієліту,кору,грипу,епідемічного паротиту,краснухи,бруцельозу,сибірки,чуми. Живі вакцини високоімуногенні,вводяться одноразово(винятком є поліомієлітна вакцина) Імунітет зберігається тривалий час.Недоліком живих вакцин є відносно низька стійкість.

 

 

Убиті вакцини є штамами бактерій або вірусів,що інактивовані фізичними методами або хімічними речовинами.Для виготовлення убитих вакцин використовують високопатогенні,повноцінні у антигенному відношенні штами.Але внаслідок денатурації антигенів вони зазвичай менш імуногенні,ніж живі,тому їх необхідно вводити багаторазово(2-3рази).Перевагою інактивованих вакцин є стабільність під час зберігання,безпечність,швидкість і простота виготовлення.До убитих вакцин відносять черевнотифозну,гонококову,холерну,лептоспірозну,антирабічну, проти кліщового енцефаліту,коклюшу.

Недоліком всіх корпускулярних вакцин(живих і убитих) є те,що вони крім антигенів-імуногенів містять багато інших антигенів,а це створює додаткове навантаження на імунну систему.

 

Хімічні вакцини містять не тільки клітини бактерій або віріонів,а окремі найбільш імуногенні компоненти мікробної клітини(субклітини) чи віріону(субвіріонні або субодиничні) Їх отримують шляхом екстракції імунізуючих фракцій з убитої культури(черевнотифозна вакцина), або екстракцією протективних антигенів,що накопичуються в організмі тварин або спеціальних поживних середовищах(вакцина проти сибірки).

 

Анатоксини виготовляють із екзотоксинів бактерій ,знешкоджених формаліном і термічним обробленням,очищених і концентрованих.Вводять їх багаторазово.Під дією анатоксинів формується антитоксичний імунітет,який нейтралізує екзотоксин і не діє на збудника інфекції.Використовують дифтерійний,правцевий, холерний,стафілококовий,ботулінічний,гангренозний анатоксини.Для підвищення імуногенності(швидко виводяться з організму,тому проявляють низьку імуногенність-слабку антигенність) додають адсорбенти—адсорбовані вакцини(коклюшно-дифтерійно-правцева вакцина)

 

Штучні вакцини складаються з молекули –носія і синтетичних імуногенних детермінант.

 

Генно-інженерні вакцини виготовляють із непатогенних мікроорганізмів(дріжджів,кишкової палички),у геном яких перенесено ген,що кодує синтез антигенів-імуногенів.Останні використовують для виготовлення вакцин(рекомбінантні)---вакцина проти гепатиту В.

 

Касетні вакцини—на поверхні білкової молекули розміщують антигенні детермінанти.

 

 

Залежно від того,проти якої кількості інфекційних хвороб можна сформувати штучний імунітет розрізняють :моновакцини(вакцина проти краснухи), полівакцини(Пріорикс –проти кору.краснухи,епідемічного паротиту—Бельгія).Полівакцини,що містять убиті мікроби або їх антигени й анатоксини називають асоційованими або комбінованими—АКДП(коклюшно-дифтерійно-правцеву вакцину).

 

Автовакцини—це вакцини,які готують з мікробів,що виділені з організму хворого,їх використовують для лікування цього ж –таки хворого.Введення автовакцини спричинює загострення хвороби і стимулює захисні реакції організму.

 

. Введення вакцин в організм  називається вакцинацією.повторне введення

вакцин—ревакцінацією.

Вивчити самостійно:протипоказання(місцеві і загальні реакції) ,ускладнення.

Вакцинопрофілактика—це метод запобігання поширенню інфекційних хвороб,заснований на введенні в організм вакцин.

Вакцинотерапія—це метод лікування,оснований на введенні в організм вакцини з метою активної стимуляції активного імунітету і підвищення активності захисних механізмів неспецифічного захисту.

 

Сироватки-це препарати,які містять специфічні антитіла(імуноглобуліни)Їх називають імунними.За призначенням сироватки бувають  діагностичними і лікувально-профілактичними.

 Діагностичні імунні сироватки  використовують для виявлення мікробних антигенів—збудника або його токсинів Визначення виду чи типу збудника лежить в основі серологічної діагностики інфекційних хвороб.

Лікувально-профілактичні сироватки  використовують для специфічного лікування і специфічної профілактики інфекційних хвороб. Вони створюють штучний пасивний імунітет.

За спрямованністю дії розрізняють антитоксичні(протидіфтерійна,протиправцева,протиботулінічна.протигангренозна). антибактеріальні(проти збудника сибірки.лептоспірозу,чуми), антивірусні(протигрипова)  сироватки.

За походженням сироватки можуть бути гомологічними(вироблені із крові людей) .гетерологічні(виготовлені із крові тварин) активність сироватки (концентрацію антитіл) визначають у міжнародних одиницях МО,або в антитоксичних одиницяхАО.Після введення сироватки можливі алергійні реакції негайного(одразу або через декілька годин) та уповільненого типу(ранні—на 2-6 добу або віддаленого типу—на 2-ому тижні після введення і пізніше)Для запобіганню анафілактичного шоку сироватку вводять за методикою Безредки(розібратися самостійно)

Імуноглобуліни-це імунологічно активна білкова фракція сироватки або плазми крові,очищена та концентрована.Виділяють імуноглобуліни широкого спектра дії---імуноглобулін людини нормальний,гістаглобулін.імуноглобулін протигриповий ;  і специфічні---вузького спектра дії—імуноглобулін антистафілакоковий,антирабічний. Як більш концентровані й очищені від сторонніх домішок,порівняно з нативними сироватками,імуноглобуліни більш ефективні і дають менше ускладнень.Але гетерологічний імуноглобулін вводять також за методикою Безредки.

Імунні сироватки навіть за максимального очищення містять антитіла до різних детермінант антигену,який був  використаний для імунізації тварини або людини. Ці сироватки містять антитіла різних класів (Igm, IgG) із різним ступенем афінності,а також неспецифічні антитіла.Тому імунні сироватки є сумішшю моноклональних антитіл.

 

Моноклональні антитіла—це  антитіла,які утворюються з одного клону В-лімфоцитів,тому належать до одного класу.одного підкласу,однієї афінності і спрямовані проти однієї антигенної детермінанти.

Моноклональні антитіла використовують для ідентифікації антигенів,мікроорганізмів,для лікування злоякісних пухлин,пригнічення Т-лімфоцитів,що здатні відторгнути трансплантат,як вакцини.

 

 

Алергія—це стан підвищеної читливості організму до генетично чужорідних агентів(антигенів)

Речовини,які здатні зумовити  алергійний стан,називають алергенами.

Введення алергену,що призводить до формування підвищеної чутливості,називають сенсибілізацією,а організм сенсибілізованим(гіперчутливість).

Алергійна реакція—це комплекс симптомів,що виникає в сенсибілізованому організмі під час повторного введення алергену.

Виділяють 3 стадії :

1.імунологічна—це сенсибілізація.Вона формується під час першого контакту з алергеном.Під впливом алергену синтезуються антитіла (IgE, IgM, Ig)  і розмножуються  сенсибілізовані Т- і В-лімфоцити.

2.патохімічна стадія---фіксація утвореного комплексу антиген-антитіло на мембранах базофілів крові і тканин призводить до вивільнення  біологічно активних речовин(гістаміну,серотоніну) і активауії індукторів запалення(комплементу,макрофагів).

3.патофізіологічна стадія проявляється внаслідок виникнення функціональних і структурних змін в органах і тканинах,що супроводжується певними симптомами хвороби.

В одних випадках після повторного введення алергену ефект проявляється швидко,через декілька секунд або хвилин,а в інших--- через декілька годин і навіть днів Адо поділив всі  істинно алергійні реакції на 2 групи :реакції гіперчутливості негайного типу (анафілаксія,феномен Артюса-Сахарова. сироваткова хвороба,атопії---бронхіальна астма,поліноз, кропивниця.) і реакції гіперчутливості уповільненого типу(інфекційна алергія,контактні дерматити,лікарська алергія,реакції на трансплантат)

 

Анафілаксія-це  стан гіперчутливості негайного типу,який проявляється у вигляді шоку або близького до нього стану.

Патоморфологія.    Лекція.

Тема : Патологія  терморегуляції.   Гарячка.

 

Організм, який знаходиться в умовах високої температури зазнає загального пошкоджуючого впливу..Клінично це проявляється гіпертермією,або перегріванням,ознакою якого є підвищення температури тіла. Компенсаторно-пристосовні механізми запобігають її підвищенню,вмикаються відразу ж,як тільки організмові загрожує перегрівання і спрямовані на збільшення тепловіддачі. Теплова задишка(прискорення і поглиблення дихання,розширення периферичних судин і збільшення потовиділення(в літню спеку до 10-12л),гальмується утворення тепла,пригнічується функція щитовидної залози.  Поведінкові реакції обмежують контакт із джерелом високої температури.Ці механізми можуть довго утримувати температуру тіла на постійному рівні,виснаження їх призводить до гіпертермії.

Тепловий удар—коли швидке підвищення температури тіла поєднується з високою вологістю,відсутністю руху повітря і виконанням фізичної роботи. Тепловий удар дає високу смертність. Причини :досягнення граничного температурного рівня(43 град.) ,глибокі розлади сурцево-судинної діяльності .дихання і нервової системи.Впатогенезі теплового удару відіграє аміачна інтоксикація із-за інтенсивного розпаду білків і порушенням функції нирок.

Сонячний удар—коли гостру гіпертермію викликають сонячні промені ,які падають на незахищену голову.Процес починається з ураження головного мозку і мозгових оболонок—гіперемії і набряку їх.Підвищення температури,розлади серцевої діяльності і дихання розвивається вторинно.

Опік—при місцевій дії високої температури виникає вогнище запалення. 

4 ступені опіків:

1.-еритема ;2-поява пухирів з ексудатом ;3-утворення некротичних виразок ; 4-ввуглюванням тканин.

Великі опіки викликають загальне ураження організму---опікова хвороба.

 

 

Гарячка----  це патологічний процес,який характеризується зміною терморегуляції і підвищенням температури тіла,незалежно від температури навколішнього середовища.

Розрізняють інфекційні і неінфекційні  гарячки.

Інфекційні :

Мікрооргпнізми містять в собі екзогенні  (зовнішні) пірогени.Потрапивши в організм вони стимулюють утворення  ендопірогенів (внутрішніх)—інтерлейкін 1,який виділяється  моноцитами,нейтрофілами,макрофагами тканин (під час фагоцитозу).Лімфоцити виділяють лімфокіни,який стимулює виділення інтерлейкіну,що впливає на центр терморегуляції і викликає гарячку.

Неінфекційні :

а)гарячка при асептичному запаленні ; б) гарячка при алергії . Патогенез----викликаються інтерлейкіном.Пусковий механізм –фагоцитоз : при асептичних запаленнях фпгоцитоз загиблих і пошкоджених клітин ; при алергіях—фагоцитоз комплексів антиген- антитіло.Інтерлейкін досягає центра терморегуляції в гіпоталамусі,який відповідає за  теплопродукцію і тепловіддачу й підтримує  температуру внутрішніх органів в бажаних межах. Він складається з  термочутоивої ділянки (термостат) ,з термоустановочної ділянки (установочна точка) та центру теплопродукції і центру тепловіддачі.

Термостат –це ділянка мозку,що вимірює температуру тіла.Він безперервно визначає температуру тіла і передає  ці дані на « установочну точку»,яка перебудовує центри теплопродукції і тепловіддачі ,щоб довести температуру тіла до бажаної.При зниженні температури тіла в холодному середовищі збільшується  продукція тепла скелетними м’язами(підвищення в них метаболічної активності ) ,починається м’язове тремтіння. Температура тіла зростає. 30% утвореного тепла –за рахунок печінки.  

Інтерлейкін1 діє на чутливі нейрони термостата ,реагує «установочна точка» ,яка сприймає температуру внутрішніх органів  як низьку  і настроюються на підвищення       ---виникає гарячка.

Виділяють 3 стадії гарячки :

 

-високого стояння -підвищення --зменшується тепловіддача ,зростає продукція тепла ,зростає м’ язовий тонус, зростає продукція тепла в печінці та внутрішніх органах.Підвищення температури тіла супроводжується ознобом з тремором.

-стадія високого стояння-температура досягає «  установочного рівня» і залишається певний час.Теплопродукція= тепловіддачі при більш високій ніж в нормі температурі.хворий відчуває прилив жара.Підвищується  t внутрішніх органів і шкіри.

За ступенем підйому t розрізняють такі види гарячки :субфебрильну- до38 град ; помірну—38-39 град ; високу=39-41 град ; гіперперитичну-понад 41 град

-зниження температури—кров перерозподілюється  із внутрішніх органів у судини шкіри.Зростають тепловіддача і потовиділення.Якщо t знижується дуже швидко може статися колапс.

 

Гарячка впливає на всі органи і  системи :

Частота серцевих скорочень зростає на кожен градус-10 ударів—прямий вплив нагрітої крові.Кров перерозподілюється до внутрішніх органів.шкіра стає блідою і холодною.Потовиділення обмежується.

 

Дихання стає частим і глибоким.

 

Із боку травневого каналу знижується секреція.Втрачається апетит.Виникають атонія кишок,запор,метеоризм.

 

З боку нервової системи порушення співвідношення між процесами збудження і гальмування.

 

Біологічна роль гарячки00прастосовна,захисна ,вона запобігає розмноженню мікроорганізмів.Гарячка стимулює імунологічну відповідь організму на вторгнення :активується фагоцитоз,збільшується продукція антитіл,інтерферону.

 

Негативна роль гарячки :збільшується метаболізм(розвивається азотистий дисбаланс), збільшується потреба в кисні,пурушуються функції органів.

Патоморфологія.  Лекція.

Тема :  Запалення.

 

Запалення—патологічний процес,який виникає у відповідь на дію пошкоджуючого агента і проявляється трьома взаємопов’язаними реакціями : альтерацією, порушенням мікроциркуляції з ексудацією та еміграцією і проліферацією.Вона має пристосовно-захисне значення.

 

Етіологія і патогенез запалення :організм відповідає  на вплив численних агентів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Зовнішні :біологічні фактори(віруси.бактерії,гриби,найпростіші,гельмінти) ,фізичні фактори (травма,променева енергія,висока і низька температура) ,хімічні—луги і кислоти.

Внутрішні :структури власних тканин і клітин,продукти метаболізму,які змінили свої властивості в результаті некрозу,пухлинного розпаду,крововиливу,тромбозу,відкладання солей,імунні комплекси.

 

1стадія--альтерація(пошкодження тканини)_ініціальна фаза запального процесу.суть її полягає в місцевому порушенні обміну речовин та дистрофічних змінах аж до некрозу.Первинна альтерація спричинюється шкідливим агентом,а вторинна----біологічноактивними речовинами,що звільнюються в процесі запалення.Запальний процес починається з підвищення обміну речовин(вуглеводів,жирів,білків) Розвивається ацидоз і підвищується осмотичний тиск. Медіатори запалення :клітинного походження –гістамін з гепарином, продикти арахідинової кислоти(розширюють судини і збільшують їх проникність) ;плазмові медіатори :кініни і комплемент (розширюють судини і збільшують проникність)

 

2стадія---порушення крово- і лімфообігу в мікроциркуляторному руслі-артеріолах,капілярах,венулах.Спочатку спазм артеріол—артеріальна гіперемія,яка розвивається із-за скупчення медіаторів,потім венозна гіперемія.Виділяють 3 фактори  в її розвитку:1.внутрішньосудинні—згущення і підвищення в’язкості крові,набухання еритроцитів,утворювання з них агрегатів і тромбів,крайове стояння лейкоцитів.2. власнесудинні фактори—набухання ендотелію,зменшення просвіту судин і збільшення проникності судинних стінок.Скупчення ексудату в позаклітинному просторі призводить до стискування вен і сповільнення відтоку крові настає повна зупинка мікроциркуляції(стаз)

Порушення кровообігу супроводжується ексудацією та еміграцією. Ексудація-це вихід за межі судинногорусла рідкої частини крові,вона тісно пов’язана з еміграцією—вихід лейкоцитів.ексудацію зумовлюють 3 причини :а)підвищення внутрішньосудинного тиску під час венозної та артеріальної гіперемії ;б)підвищення проникності судинної стінки під впливом медіаторів запалення ;в)зростання онкотичного тиску  за межами судин внаслідок розпаду  білкових молекул.

Період крайового стояння—еритроцити рухаються посередині кровяногорусла ,а лейкоцити ближче до стінки .Інфільтрат—це скупчення клітинних елементів гематогенного і місцевого походження,рідкої частини крові й хімічних речовин у зоні запалення. Просякання тканини лише плазмою крові,без домішки клітинних елементів---запальний набряк.

Основними функціями інфільтрату є фагоцитарна,бар’єрна і ферментативна.Фагоцитоз –це здатність деяких клітин організму поглинати і перетравлювати різні часточки живої та неживої природи.Фагоцити :мікрофаги(нейтрофіли,еозінофіли)поглинають збудників гострої інфекції, макрофаги(моноцити)—загиблі клітини та їх уламки.

У процесі фагоцитозу :наближення,прилипання,поглинання і перетравлювання.Прилипла часточка може бути поглинута 2-ма способами:втягування всередину або обволакування псевдоподіями.Перетравлювання здійснюється ферментами лізосом.—ферментна функція. Бар’єрна функція-в центрі запалення розташовані нейтрофіли,вони виконавши свою роль гинуть іразом з продуктами розпаду ураженої тканини утворюють напіврідку масу жовто-зеленого кольору—гній.Зона інфільтрації і гній згубні для макрофагів,тому вони розташовуються по переферії.

 

3 стадія -проліферація-припиняється  пошкодження і відновлюються зруйновані тканини.У цей період зростає концентрація активних речовин,які гальмують руйнівні процеси..Згасає реакція мікроциркуляторного русла і припиняється ексудація,завдяки фагоцитозу вогнище запалення очищається від некротичних мас.В запальному вогнищі починають переважати процеси розмноження клітин.

 

Наслідки запалення залежать від етіології,перебігу і органа, в якому запалення виникло.

1 ферментативне розщеплення,фагоцитарна резорбція і розсмоктування продуктів розпаду  з повним відновленням структури та функції органа;2 відновлення структури органа  шляхом рубцювання;3 перехід у хронічну форму; 4 загибель важливих органів,смерть.

 

Місцеві і загальні ознаки запалення.

Почервоніння-артеріальна гіперемія, венозна—синюшний кольор.

Припухлість-запальний набряк, інфільтрація,проліферація.

Місцеве підвищення температури-інтенсивний обмін речовин.

Біль-подразнення нервових закінчень,механічне стискування рецепторів ексудатом.

Порушення функції може бути місцевим але здебільшого страждає весь організм.

 

 

 

Види запалення.  

 

Альтеративне запалення (паренхіматозне)-альтерація переважає  над ексудацією та проліферацією.спостерігають у паренхіматозних органах.Залежно від ступеня пошкодження розрізняють дистрофічне і некротичне запалення(паренхіматозний міокардит.некротична ангіна) завершується склерозом.

 

Ексудативне запалення-ексудація переважає над альтерацією іпроліферацією.За видом ексудату його поділяють на серозне,фібринозне,гнійне,гнильне,геморагічне,катаральне і змішане.Характер ексудату залежить від ступеня проникності судинної стінки.Спочатку виходять білки,солі й вода(серозне),потім фібриноген(фібринозне),ще пізніше лейкоцити(гнійне), і лише при найбільшому ступені проникності виходять еритроцити(геморагічне)

 

Серозне накопичується в порожнинах,перебігає гостро,спричиняє тиск на органи і тканини,порушує їх функцію.Наслідок сприятливий(розсмоктування),рідше настає склероз.

 

Фібринозне також перебігає гостро.Ексудат багатий на фибрин.Розвивається на слизових  і серозних оболонках,у товщі органа(крупозна пневмонія)  2  види: крупозне-плівка знімається легко,дифтиритичне—важко Щільність прилягання фібринозної  плівки залежить від глибини некрозу. При відшаруванні плівки виявляють виразки,крововиливи,кровотечі.Фібринозне запалення зумовлює інтоксикаію продуктами розпаду тканин або токсинами мікроорганізмів,які накопичуються під плівкою.

 

Гнійне запалення має гострий або хронічний перебіг.Ексудат зеленого відтінку містить загиблі нейтрофіли(загиблі тільця),лізовані тканини і клітини з домішками лімфоцитів,макрофагів,еритроцитів.Локалізується в усіх тканинах і органах. 2вида запалення : флегмона і абсцес,емпіема і натічник.

Флегмона—обширна гнійна інфільтрація,при якій ексудат поширюється дифузно між тканинними стпуктурами,розшаровуючи їх. Коли під дією протеолітичних ферментів  тканини розплавлюються-м’яка флегмона, якщо тільки некрозу-тверда,змертвіла тканина при цьому відторгується  і перетворюється в секвестр.

Абсцес-це локальнезапалення з утворюванням порожнини(капсули),наповненої гноєм. Він розвивається,в основному в головному мозку,печінці,нирках,легенях.Найсприявітливіший наслідок—розсмоктування і формування рубця.Часто воно дає інтоксикацію всього організма з розвитком дистпофічних процесів в інших органах Гнійники можуть прорватися-перитоніт,плеврит,поширення гною по судинах(сепсис)

 

Геморагічне запалення переважно гостре.Розвивається при осбливо небезпечних захворюваннях(грип,чума,сибірка,віспа) Ексудат має іржавий відтінок.

 

Гнильне запалення—розпад тканин і виділення газів із неприємним запахом.Викликається гнильними бактеріями.Ексудат нагадує сукровицю.

 

Катаральне запалення розвивається на слизових оболонках.Ексудат складається із слизу,злущеного епітелію й елементів крові----серозний(рідкий),слизовий(густий,тягучий),гнійний(зелений,тягучий),гнильний(з неприємним запахом),геморагічний(іржпвий,наприклад при грипі) Запалення має гострий або хронічний перебіг.

 

Змішане запалення-коли один ексудат доповнює інший(серозно-гнійний або серозно-фібринозний),особливо при зміні реактивності організму.

 

Продуктивне запалення-це коли в зоні пошкодження переважає проліферація клітин з утворенням вогнищевих або дифузних інфільтратів Зустрічається в усіх органах і тканинах.Розрізняють 2 вида його : інтерстиціальне запалення  з утворюванням полипів і гострокінцевих кандилом та гранульоматозне запалення.

Інтерстиціальне-утворювання інфільтратів у стромі органа(інтерстиціальний міокардит,інтерстиціальна пневмонія,інтерстиціальний нефрит) ;може бути гострим(ревматизм,гломерулонефрит) і хронічним,що завершується склерозом(кардіосклероз). Продуктивне запалення з утворюванням поліпів і гостроконцевих  кондилом характеризується одночасним втягненням у процес строми і епітелію.

Гранульоматозне запалення виражається у формуванні клітинних скупчень(гранульом) із мікрофагів та їх похідних.Частіше хронічний перебіг. Продуктивна реакція з формуванням гранульом без некрозу свідчить про високу опірність організму.Такі гранульоми завершуються рубцеванням. Альтеративно--продуктивна і ексудативно—продуктивна реакції переважають в ослабленому організмі ,тоді гранульома піддається некрозу.Гранульоми формуються навколо судин або поруч з ними. Наслідком гранульом може бути :склероз,сухий або вологий некроз,нагноєння. Гранульоми можуть розсмоктуватися після усунення причинного фактора.